Головна Статті ЕДTАР АЛЛАH ПО В ПЕРЕКЛАДАX ГРИГОРIЯ КОЧУРА

ЕДTАР АЛЛАH ПО В ПЕРЕКЛАДАX ГРИГОРIЯ КОЧУРА

by Redaktor

Ольга МЕДВIДЬ
Дрогобич

Актуальність розвідки зумовлена 100-річним ювілеєм генія українського художнього перекладу і 200-літтям видатного американського письменника, для якого “Cполучені Штати були широкою кліткою, великою бухгалтерською уста- новою і якому доводилось робити великі зусилля, щоб уникнути впливу ненависної йому атмосфери” [6:255]. Tа ні соціальна “анафема” радянського тоталітарного режиму, ні негативно гіперболізована американська критика не змогла здолати творчого духу цих двох митців.

Яскравий оригінальний талант Е. А. По відкрив Cвропі Ш. Бодлер не тільки своїми перекладами, а й низкою критичних розвідок і статей про його життя і творчість (Edgar Allan Poe. Sa vie et ses ouvrages, 1852), даючи високу оцінку пое- тичному талантові Е. А. По, який полюбляв складні рими, надавав їм гармонії і зробив свій стиль своєрідним інструментарієм [6:286-287]. Взірцем йому слугувала невелика поема Е. По “Дзвони”, яка є, на його думку, “дійсно літературним дивом і яку неможливо відтворити в перекладі” [6:287]. Він усвідомлював ті втрати, яких зазнає “його глибока і жалібна поезія, проте старанно відшліфована, чиста, пра- вильна і блискуча, як кришталевий скарб” [6:287], надто ж при перекладі її прозою, що не дозволяє відтворити оригінальну насолоду ритму і рими, зокрема поеми “Крук” (The Raven), яку сучасники поетаГ. Лонгфелло і Р. Емерсон назвали “чудом”.

Поява цього справжнього поетичного шедевру 29 січня 1845 р., чорновий варіант якого був готовий уже в 1842 р., мала, як зазначає французький критик і біограф американського поета Жон Iнграм, “магічний ефект”: “Ще ніколи окрема коротка поема не спричинилася до такого значного і швидкого захоплення” [6:431]. Tрапи- лося щось цілком незвичне. Як тільки поема “Крук” побачила світ, почалося масове зацікавлення нею. Ïї читали і безконечно перечитували. А коли десь сходилися

прихильники Е. А. По, вистачало одному почати перший вірш, решта підхоп- лювали і вже не могли зупинитись, поки не завершували поему до кінця. Люди просто жили цим твором. Ïм, за свідченням сучасників, від страху мороз пробігав по шкірі, водночас даючи якусь особливу і надзвичайно гостру насолоду. Tа “Крук” був лише початком наймогутнішого злету Е. А. По.

Cлава “Крука” незабаром перетнула океан і стала надбанням світової культури, насамперед французької. Перший французькийпереклад поеми, зроблений у 1847 р., належить Iзабель Меньє. Згодом, 1853 р., у видавництві “L’Artiste” вихо- дить переклад Ш. Бодлера, який двічі перевидавали у 1854 та 1859 роках. Захища- ючи заокеанського поета від розмаїтих роду інсинуацій, Ш. Бодлер у своїх критич- нихстаттях та перекладах створив своєрідний ореол слави Е. А. По і спричинився до зацікавлення його творчістю поетів молодшої генерації,зокрема C. Малларме, Е. Ловрієра, Е. Мурей та багатьох інших.

C. Малларме приваблювало передусім музикальне інструментування американ- ського митця, своєрідність рими, що створює сукупний сугестивний ефект. Усві- домлюючи, що ніщо так не збагачує розуміння якогось іншомовного твору, як переклад, Малларме-ліцеїст береться за вивчення англійської мови з метою читати твори Е. А. По в оригіналі. Його захоплення незвичним лексичним наповненням та ритмомелодикоютворів автора “Крука” увінчалося 1875 р. перекладом поеми, згодом перевиданої 1888 та 1889 роках. Як і Ш. Бодлер, вважаючи переклад дале- ким від оригіналу, він порівнює оригінал і переклад з двома дівчатами: перша – рожевощока і свіжа, друга – лише скелет.

Оскільки французькі перекладачі й досі дотримуються традиції перекладати поезію прозою, це призводить до втрати стилістичної домінанти, бо ж інтонація відіграє чи не найголовнішу роль у цілісному оркеструванні поезії, зокрема такої витонченої, як у Е. А. По.

Українського читача з творчістю Е. А. По першим познайомив Павло Гра- бовський, який, зладивши новий збірничок перекладів, писав I. Франкові 17 грудня 1896 р., що недуга прикувала його до ліжка, а “привид чорного крука, змальований Едґаром По, невідлучно носитьсяперед очима зі своїм зловісним “ніколи” [2:2:248]. Це, як засвідчують його дві версії перекладу поеми, очевидно було зумовлено труднощамиїї відтворення, про що йдеться у примітках до перекладів П. Грабовського з Е. А. По (“Крук” і “Аннабель-Лі”). Глибоко вражений сюжетом (смерть прекрасної жінки, трагічну долю якої змальовано так своєрідно), П. Гра- бовський наводить і сумні сторінки з життя автора: “Зимою1847 р. сухоти склали до труни Вергіну, вороги Едґара По пустили поголоску, буцім він навмисне довів жінку до смерті, щоб написати при тій нагоді чулі, роздираючі душу вірші. Життя для Едґара По зробилося мукою без просвітку. 7 жовтня 1849 р. його знайшли серед вулиці в непритомному стані, а опівночі він скінчився” [2:1:507-508].

Уперше переклади П. Грабовського опублікувала львівська “Зоря” 1897 р., і цього ж року її накладом була надрукована збірка “Доля” під псевдонімом Павло Граб (Дрібна бібліотечка. – Книжечка 18), а в серії “Бібліотека поета” № 30, де також вперше з’явилася друком збірка “Xвиля”, вміщено його переспів “Був лицар великої вроди”.

Отож, зі слів самого Григорія Кочура, він 1949 р. переклав “Крука” не з любові, а “з міркувань престижу – чому б українській літературі, поруч із застарілим перекладом П. Грабовського, не мати перекладу сучаснішого!”, бо видався він йому “все ж таки надміру математичним,розміреним та розміченим, похмура атмосфера – вміло зорганізована. Звичайно поезія – словесна штука і має бути штучною, але тут цьогозанадто” [3:20]. Tому й важко було повірити самому й переконати читача в серйозності того, що відбувається. Tонка симуляція трагізму в першотворі ви- кликала в Г. Кочура, на думку Марини Hовикової, тонку симуляцію співпереживан- ня, а відтак і симуляцію стилю [3:20].Однак, таке звинувачення в симуляції якось не в’яжеться з професійною бездоганністю Майстра художнього перекладу, який зумів створити такий самий витончений візерунок рим, наповнити вірш такими ж повторами й паралелізмами, створити відповідне враження зовнішніми і навіть внутрішніми римами й алітераціями та відшукати майже неможливий еквівалент зловісному крикові Крука “Nevermore” – “Hе вернуть!”. Виконуючи надзвичайно вагому сугестивну функцію звукової палітри поеми, рефрен слугує ключем до ро- зуміння її архітектоніки. В ньому зливаються сум, відчай, самобичування і жах. Hаявність у рефрені звука р, як і в символічному образі Крука (Raven) – віщуна нещастя, надає поемі зловісного звучання, що, за задумом автора, стискає серце, а, повторений в кінці кожної строфи, набуває переконливої сили монотонності, необ- хідної поетові, щоб виразити своє трагічне світовідчуття меланхолії в поемі завдов- жки 108 рядків. Cтавши квінтесенцією змісту поеми Е. А. По, рефрен-символ “nevermore” і є відповіддю на всі запитання, які йому ставить протагоніст. У “Ге- незі до однієї поеми тафілософії композиції” Е. А. По зазначав, що коли розмір, зміст і тон поеми були визначені, він вдався до пошуку рефрену, який був би коротким, загальновживаним, разом з тим, урізноманітнював силою свого звучання меланхолію і відчай героя. Cлово “nevermore” з довгим [е] і [о] та сильним [r] зда- лося йому найвдалішим відповідником [7:316].

Ономатопеїтичне “nevermore”, яке своїм звучанням ніби імітує каркання крука, було каменем спотикання для багатьох перекладачів, зокрема російських. Hе зна- йшовши фоносемантичного відповідника, М. Зенкевич залишив “nevermore” у ро- сійському тексті неперекладеним [1:47-51]. Iз французьких – лише душевно спорід- неному Ш. Бодлеру пощастило відшукати еквівалент “rien de plus” (більш нічого), що адекватно відтворює своєрідне каркання крука [5:197].

Розбіжність лексико-фонетичної системи різних мов закономірно унеможлив- лює відтворення всієї звукової палітри і всієї гамистилістичної палітри “Крука”, зокрема магії слова, національно своєрідного звукового тла, що вимагає прогово- рення, декламації, звучання музики, яка надає тексту загадкової невизначеності. Адже саме в музичності Е. А. По вбачав красу поезії.

Tруднощі відтворення магії слова Е. А. По, зокрема його рефренів (Nevermore, Bells, Annabel Lee, Eldorado) полягають у тому, що, зберігаючи своє звучання, з кожним новим витком вони набирають іншого значення, гнітючішого емоційного забарвлення, а заворожуючий рух смислу фрази посилює монотонність, нагнітаючи безвихідь.

Особливо яскраво це відчувається в перекладі “Ельдорадо” Е. По, де явно ви- грає Кочурів переклад при зіставленні з переспівом П. Грабовського. Hа труднощі перекладу цього лаконічного вірша американського романтика справедливо вказує В. Радчук, аналізуючи його російські інтерпретації. “Моноліт форми і змісту “Ельдорадо”, – на його думку, – поки що не викочено на перекладацький Парнас” [4:52]. У Г.Кочура, як і в оригіналі, панують співмірність, симетрія, перегук звуків і смислів. Tут також спостерігаємо раптову зміну ритму, увиразнену силою його інерції при порушенні в заданій оригіналом точці [3:383]:

Молодий та стрункий Вершник мчав навпрошки,

В дощ і в спеку прямуючи радо; їхав поночі й вдень,

Ще й співав він пісень, –

Прагнув землю знайти – Ельдорадо. Cтільки років блукав,

Що вже й сивий він став,

Вже утратив і силу, й принаду, Cкрізь об’їздити встиг;

Tа в блуканнях отих

Hе знайшов він землі Ельдорадо.

Hа котрімсь із шляхів Раз він привида стрів, –

Може, в нього він знайде пораду:

“Чи не знаєш хоч ти, Де я можу знайти

Землю ту, на ім’я Ельдорадо?”

Каже привид: “Поглянь –

Tам, де обрію грань,

Видко гір нерухому громаду; Отуди твоя путь,

Щоб аж їх перетнуть,

Якщо хочеш знайти Ельдорадо!”

Через труднощі відтворення гри слів тінь і привид (shadow), що в оригіналі римується з рефреном, Г. Кочур не зберігає фонічного ядраобразу – асоціативну вісь Shadow – Eldorado. Зате чіткіше, ніж в оригіналі, підкреслено лейтмотив пошуку, пов’язаний рефреном з розгорнутою метафорою. В оригіналі лейтмотивом виступає тема пошуку в словах search, found, where, seek,а в перекладі дієслово знайти фігурує в різних часових і модальних видозмінах, що добре вписується в складну архітектонічнуструктуру з широким інтонаційним діапазоном. А головне – тут збережено темпоритм оригіналу. Коли вершник сповнений оптимізму,темп розповіді досить пожвавлений. Далі зі зміною настрою сповільнюється й темп: відчувається втома подорожнього, якого все ще не покидає надія знайти Ельдорадо. Оскільки Е. А. По красу поезії вбачав у загадковій невизначеності, якої їй надає музика, Г. Кочур вбачаєнеабиякий сенс у відтворенні музичної тональності його поезії. У перекладах українського Майстра вражає обшир поетичного світу,який вмістила в собі його творча індивідуальність, перейнята потребою розкрити можливості рідного слова, його престижу.

  1. Американская поэзия в русских переводах (XIX–XX века) / сост. C. Б. Джимбинов. – М. : Радуга, 1983. – 667 с. – англ., руc.
  • Fрабовський П. Вибрані твори : у 2 т. / П. Грабовський. – К. : Вид-во худож. л-ри, 1985. – T. 1–2.
  • Кочур F. Tретє відлуння : поетичні переклади / Г. Кочур ; упоряд. А. Кочур. – К. : Рада, 2000. – 552 с.
  • Радчук В. Д. Концепция функционально-эстетического равнодействия / В. Д. Радчук // Tеорія і практика перекладу. – К. : Вища шк., 1979. – Вип. 1. – C. 42–60.
  • Xудзей І. Едгар Аллан По в критиці і перекладах Шарля Бодлера і Cтефана Малларме / I. Xудзей, Л. Кулис // Поетика художнього твору та проблеми його інтерпретації : збір- ник наук. праць. – Донецьк ; Дрогобич : Коло, 2002. – C. 191–198.
  • Poe E. A. Histoires grotesques et sérieuses / E. A. Poe. – Paris, 1967.
  • Poe E. A. Prose and Poetry / E. A. Poe. – Moscow : Raduga Publ., 1989. – 416 р.

За темою