Tарас ШМIГЕР
Львів
Г. П. Кочур посідає чільне місце як історик українського художнього пере- кладу впродовж кількох післясталінських десятиріч. Він є автором 371 публікації – літературознавчих нотаток, енциклопедичних статей, рецензій та ґрунтовних роз- відок (згідно з даними другого видання біобібліографічного покажчика “Григорій Кочур” [1]), у яких дослідник обговорював проблеми поточної перекладознавчої критики та досліджував важливі питання історії українського художнього пере- кладу.
Iсторія перекладу робить серйозний поступ з другої половини 1950-х років. Якщо впродовж першого повоєнного десятиліття тематика історико-перекладацьких досліджень або замикалася на російсько-українському перекладі, або розглядала перекладацьку творчість “дожовтневих” класиків української літератури, то тепер в актив повернулася й романо-германська філологія. Hастав час осмислити здобутки новітньої історії перекладу та накреслити шляхи подальшого розвитку.
Hовим у дослідженнях з історії перекладу стало вивчення перекладів україн- ських письменників іноземними мовами. Cаме ційпроблемі присвячена праця О. М. Cвніної “Дожовтнева та радянська українська література за рубежами CРCР” (1956). Hовизна книги полягала у спробі проаналізувати рецепцію української літе- ратури у світовому контексті: “В той час, як зв’язки і взаємовплив української та російської літератур серйозно вивчаються в радянському літературознавстві, пи- тання про сприйняття української літератури за рубежемпоки що по-справжньому не поставлене. А тимчасом, саме зараз воно набирає особливо великого значення” [3:3]. У цьому історико-бібліографічному нарисі авторці вдалося описати (попри зрозумілі окремі неточності та пропуски) історію сприйняття творчості дванадця- тьохукраїнських письменників – T. Г. Шевченка, I. Я. Франка, М. М. Коцюбин- ського, Лесі Українки, П. Г. Tичини, М. П. Бажана, М. T. Рильського, О. C. Корній- чука, О. T. Гончара, H. C. Рибака, В. М. Cобка, Я. О. Галана. Географія перекладів теж досить обширна – Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Албанія, Iталія, Австрія, Hімеччина, Франція, Англія, CША, Канада, Австралія та скандинавські країни. До праці додана солідна бібліографія (майже третина книги), яка містить зарубіжні видання творів українських письменників, монографії, огля- дові і критичні праці про українську літературу за рубежем, статті й матеріали про міжнародні зв’язки української літератури.
Відновлений 1958 р. “Всесвіт” став часописом зарубіжної літератури, а отже чимало уваги приділяв критиці та історії перекладу. “Всесвіт” найкраще висвіт- лював світовий контекст української літератури. У 1960-х роках кількість статей та рецензій, що належали до історії українського художнього перекладу та/або місти- ли перекладознавчий аналіз (чи його елементи), могла становити і понад десять публікацій на рік. У 1970-х роках чисельність таких публікацій дещо зменшилася, але зросла їхня “академічність” – ґрунтовнішими стали аналізи, з’явилися спроби окреслити культурний контекст, схеми історії перекладу окремих авторів тощо. Cаме “Всесвіт” найбільше посприяв активізації досліджень з історії перекладу в Україні та рецепції української літератури за кордоном. Окремі статті присвячено українським перекладачам.Tут свої перекладацькі нариси публікував Г. П. Кочур. У статті “Майстри перекладу” Г. П. Кочур створив перекладацькі портрети М.К. Зерова, М. T. Рильського, В. П. Підмогильного, М. I. Tерещенка, Бориса Tена, I. I. Cтешенко, В. О. Мисика, М. О. Лукаша [11].
Предметом досліджень була також рецепція української літератури за кордо- ном. Зрозуміло, що в галузі популяризації української літератури найбільше уваги приділялося перекладам творів T. Г. Шевченка. Г. П. Кочур подав дві ґрунтовні рецензії на переклади творів T. Г. Шевченка польською та англійською мовами [8; 15]. Обидві рецензії – це вступ до проблематики часткового віршового пере- кладу, де подано глибокий перекладознавчий аналіз своєрідностей Шевченкової поетики, а “польська стаття” – це ще й короткий виклад історії польськомовної Шевченкіани.
“Мастерство перевода” – фундаментальне періодичне видання радянської шко- ли перекладознавства. З 1959 до 1990 р. у Москві вийшло 13 збірників обсягом по 500–600 сторінок (переважна більшість збірників з’явилася саме у 1960–70-х роках, коли членом редколегії був Г. П. Кочур). Tут вміщено понад 30 статей українських дослідників. Hайбільше публікацій збірника присвячено питанням історії перекла- ду. Важливо, що друкуються матеріали, які теоретично обґрунтовують вагомість та структуру таких історичних досліджень. Ю. Д. Левін виступав за написання історії перекладу та перекладознавства, але наголошував, що не можна змішувати давніше розуміння із сучасними поняттями, порушуючи таким чином фундаментальний принцип історизму [18:374-375]. В. Ю. Шор стверджував, що в історії перекладу треба поєднувати історичний та типологічний підходи [23:293].
Ці міркування були відомі українським історикам перекладу, адже пишучи про перехід від травестій до перекладів, основоположним принципом аналізу вони завжди обирали норму перекладу, яку визначав розвиток української мови. Hа сто- рінках збірника історіюукраїнського художнього перекладу розглядали Г. П. Ко- чур, В. В. Коптілов, М. О. Hовикова, Р. М. Лубківський та ін. Зокрема, Г. П. Кочур дослідив історію рецепції творів В. Шекспіра українською мовою [16] та перекла- дацьку діяльність М. T. Рильського [17].
Cтатті Г. П. Кочура “Шекспир на Украине” [16], як і “Данте в украинской литературе” [6], вирізняються всеохопністю матеріалу та масштабністю фактажу. Обидві статті писалися в час, коли про монографію з історії українського перекладу не могло бути й мови. Tому вони стали начерками відповідних розділів цієї гіпо- тетичної книги.
Hалежить зазначити, що коли між “шекспірівською” статтею Г. П. Кочура та шекспірознавчою монографією М. C. Шаповалової [22] – відстань у десятиріччя, то між дантезнавчими дослідженнями Г. П. Кочура та М. В. Cтріхи [21] – понад 30 ро- ків. Одначе, і тут очевидний вплив праці Г. П. Кочура на пізніших дослідників.
У дивний спосіб “Мастерство перевода” повернуло українській культурі три репресовані імена – М. К. Зерова (розстріляний 1937 р.), О. Л. Жовтіса (опинився у Казахстані внаслідок складних “життєвих обставин”) та Iгоря Костецького (виму- шено емігрував до Hімеччини). Власне Г. П. Кочур підготував першопублікацію статті М. К. Зерова про В. Я. Брюсова як перекладача латинських поетів [4] і супро- водив її переднім словом [13].
Р. П. Зорівчак зазначає, що, живучи в епоху недомовок і замовчувань, Г. П. Ко- чур не любив “білих плям в історії” [2:22]. Зокрема, належить відзначити його наукову мужність у поданні інформації, яка виходила поза партійні приписи: напр., у статті “Кілька порівнянь” позитивно охарактеризовано добу “Розстріляного від- родження” [10:124]; у статті “Етапи розвитку” згадано переклади з французької прози, які зробили “антирадянські” перекладачі М. C. Грушевська та H. Д. Романо- вич-Tкаченко [8:91]; а в статті “Про переклади Миколи Зерова” Г. П. Кочур одверто заявив спротив тоталітарному режиму: “Потім настали роки, коли ім’я Зерова зникло з історії української літератури, позникали з бібліотек і його твори…” [14:103].
Бібліографування теж є ознакою позитивного зрушення у сфері історії пере- кладу й перекладознавства, про що неодноразово писав Г. П. Кочур. Воно здійсню- валося у двох напрямках – українська література іноземними мовами та іноземна література – українською. Cвоєрідними бібліографічно-перекладознавчими дослід- женнями стали покажчики перекладів іноземними мовами творів T. Г. Шевченка, які уклалагрупа дослідників під керівництвом М. М. Греська (1967 р. – фран- цузькою мовою, 1968 р. – німецькою, італійською, іспанською, португальською мо- вами та мовою есперанто). Бібліографія – це теж критерій, який засвідчує високий щабель розвитку науки. У кожному випуску “Мастерства перевода” вміщувалася поточна бібліографія перекладознавчих видань, яка охопила роки 1953–1978. Біль- шість матеріалу підготував український бібліограф М. О. Hазаревський (для збірни- ків № 2–8). М. О. Hазаревський уперше в українському перекладознавстві серйозно підняв питання про перекладознавчу бібліографію [20]. У статті “Деякі цифри і факти про переклади на Україні” [19] він повідомляє, що уклав “Бібліографічний покажчик вітчизняної критичної літератури з питань майстерності художнього перекладу за період 1800 –1968 рр.” (8000 позицій). Hа жаль, сьогодні ця бібліогра- фія зберігається в Iнституті російської літератури Російської академії наук (Пуш- кінський дім), а тому українським дослідникам малодоступна.
Як зазначає Р. П. Зорівчак, “Г. Кочур не залишив окремих праць, присвячених методології та концепції дослідження історії українського художнього перекладу, одначе на основі його численних статей та розвідок можна дійти висновку, що він частково дотримувався історико-літературної концепції художнього перекладу, з увагою до індивідуальності перекладача, що її випрацювали I. Франко, М. Зеров та російські дослідники Ю. Левін, Ю. Еткінд, М. Алексєєв, В. Россельс, В. Жирмун- ський” [2:18]. Tе, що Г. П. Кочур – учень М. К. Зерова, найчіткіше проявляється у запозиченій від нього схематизації історії українського перекладу – від травестії через переспіви до власне перекладів (найкраще ця схема відображена у його статті “Здобутки і перспективи” (1968) [9; 6; 16]. Однак, період “власне перекладів” – з кінця XIX ст. до 1960-х років – давав чимало нової інформації, а тому Г. П. Кочур глибше розробляє питання індивідуальності та перекладацької множинності (напр., його статті “Майстри перекладу” (1966) [11] та “Етапи розвитку” (1962) [8]). Cеред тем, які опрацьовував Г. П. Кочур, – історіяукраїнського художнього перекладу XIX – першої половини XX ст. [8; 9; 10; 11; 12], зокрема внесок М. К. Зерова [13; 14] та М. T. Рильського [17], твори В. Шекспіра українською мовою [16], творчість Данте Алігієрі в Україні [6], українська література іноземними мовами [7; 16].
Літературознавчу концепцію перекладу Г. П. Кочура чітко описала Г. В. Пех- ник, представивши 16 основних проблем, які розглядав Г. П. Кочур [2:96]. Ïх умов- но можна поділити на чотири групи – процес перекладу, особистість перекладача, перекладацькі стратегії, стилістичні проблеми перекладу. Окремі пункти можуть стосуватися двох груп, наприклад, стилізація та одомашнення належать і до пере- кладацьких стратегій, і до особистості перекладача. Концепція перекладу Г. П. Ко- чура має літературознавче спрямування, хоча подекуди зустрічаються і судження ближчі до лінгвостилістики – про відтворення діалектизмів, архаїзмів, реалій, влас- них назв. За своєю суттю ця концепція сповнена уваги до особистості перекладача, яка і є центром самої концепції. Xарактерно, що для українського перекладознав- ства центризм такого роду був новизною, хоча й має своє очевидне підґрунтя, бо продовжив загальні пошуки стилетворчих чинників та студії над авторством пере- кладача як явища, закономірного у перекладі. Це сприяло, зокрема, поглибленому вивченню стилістичних особливостей перекладу у теорії віршовогоперекладу. Cліди таких роздумів можна шукати як в ідеях М. К. Зерова (перекладацькі портре- ти як протоджерела для осмислення ролі перекладача), так і в публікаціях збірників “Мастерство перевода”, де обговорювали широкий спектр питань про перекладну літературу та розвиток теорії перекладу.
Про новий етап українського перекладознавства, а саме про розростання його у широку розгалужену систему знань, свідчитькласифікація галузей перекладознавства та його завдань, яку розробив В. В. Коптілов [5:202-204]. Вірогідно, що на визначення історії перекладу в рамках цієї класифікаціївплинули також ідеї Г. П. Кочура: Історія художнього перекладу є історією наближення до оригіналу, історією становлення перекладацької майстерності. I хоча поділ на літературо- знавче вивчення історії перекладу (передбачає дослідження впливу перекладів ін- шомовних творів на національну літературу та суспільне життя) та лінгвістичне вивчення історії перекладу (досліджує історію розвитку мовних засобів відобра- ження змісту та стилю оригінальних творів у перекладах в зіставленні з розвитком засобів національної літературної мови) видається дещо натягнутим, адже кожне дослідження з історії перекладу охоплює обидва аспекти більшою чи меншою мірою, та все ж увага до мовногобоку перекладу, до мовної норми з погляду поетики конкретного автора й особистості перекладача – це провідна думка праць Г. П. Кочура.
- Григорій Кочур : біобібліогр. покажч. : у 2 ч. / [уклад.: Г. Домбровська, З. Домбровська: наук. ред., авт. передм. Р. Зорівчак]. – 2-е вид., доопрац. і допов. – Львів : Вид. центр ЛHУ ім. I. Франка, 2006. – Ч. 1. – 264 с. ; Ч. 2. – 496 с. – (Українська біобібліографія. Hова серія ; чис. 21, ч. 1, 2).
- Григорій Кочур і український переклад : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Київ – Iрпінь, 27–29 жовт. 2003 р. / [редкол.: О. I. Чередниченко (голова) та ін.]. – К. ; Iрпінь : Перун, 2004. – 280 с.
- Свніна О. M. Дожовтнева та радянська українська література за рубежами CРCР / О. М. Cвніна. – К. : Держлітвидав України, 1956. – 228 с.
- Зеров M. Брюсов – переводчик латинских поэтов / М. Зеров ; [публ. підгот. Г. Кочур] //Мастерство перевода. [1966]. – М. : Cов. писатель, 1968. – C. 416–422.
- Коптілов В. Першотвір і переклад : роздуми і спостереження / В. Коптілов. – К. :Дніпро, 1972. – 215 с.
- Кочур F. Данте в украинской литературе / Г. Кочур // Дантовские чтения. 1971 / под общей ред. И. Бэлзы. – М. : Hаука, 1971. – C. 181–203.
- Кочур F. Добрі переклади англійською мовою / Г. Кочур // Всесвіт. – 1961. – № 11. –C. 153–155. – Рец. на кн.: Shevchenko T. Selections / T. Shevchenko ; transl. by J. Weir. – Toronto : Ukrainian Canadian, 1961. – 142 p.
- Кочур F. Етапи розвитку : (Французька література в українських перекладах) / Г. Кочур// Всесвіт. – 1962. – № 11. – C. 89–96.
- Кочур F. Здобутки й перспективи / Г. Кочур // Всесвіт. – 1968. – № 1. – C. 92–97.
- Кочур F. Кілька порівнянь… / Г. Кочур // Всесвіт. – 1962. – № 6. – C. 123–127.
- Кочур F. Майстри перекладу / Г. Кочур // Всесвіт. – 1966. – № 4. – C. 17–24.
- Кочур F. Hа перекладацькі теми / Г. Кочур // Дніпро. – 1965. – № 6. – C. 128–136.
- Кочур F. [Предисловие к статье М. Зерова “Брюсов – переводчик латинских поэтов”] / Г. Кочур // Мастерство перевода. [1966]. – М. : Cов. писатель, 1968. – C. 413–416.
Кочур F. Про переклади Миколи Зерова / Г. Кочур // Всесвіт. – 1963. – № 10. –C. 103–104 - Кочур F. Шевченко в польських перекладах / Г. Кочур // Всесвіт. – 1961. – № 9. –C. 51–57.
- Кочур F. Шекспир на Украине / Г. Кочур // Мастерство перевода. [1966]. – М., 1968. –C. 26–59.
- Кочур F. Штрихи к портрету Максима Рыльского / Г. Кочур // Мастерство перевода. 1970. – М., 1970. – Cб. 7. – C. 7–28.
- Левин Œ. Об историзме в подходе к истории перевода / Ю. Левин // Мастерство пере- вода. 1962. – М. : Cов. писатель, 1963. – C. 373–392.
- Назаревський M. Деякі цифри і факти про переклади на Україні / М. Hазаревський //Мовознавство. – 1969. – № 5. – C. 46–47.
- Назаревський M. У цьому є необхідність / М. Hазаревський // Літ. газета. – 1959. – 20 груд.
- Стріха M. Данте й українська література: досвід рецепції на тлі “запізнілого націєтво- рення” / М. Cтріха. – К. : Критика, 2003. – 163 с. – (Критичні студії).
- Шаповалова M. С. Шекспір в українській літературі / М. C. Шаповалова. – Львів :Вища шк., 1976. – 212 с.
- Шор В. Как писать историю перевода? / В. Шор // Мастерство перевода. [1972]. – М. :Cов. писатель, 1973. – Cб. 9. – C. 277–295.