Володимир ЖИTHИК
Київ
З Григорієм Порфировичем я познайомився у першій половині 1962 р. Cталося це завдяки творчості видатного чеського поета Петра Безруча (1867–1958), віршами якого я захопився 1958 р. Cтудент Київського університету, я тоді листувався з зем- ляком Безруча – Зденьком Кнапком із Петржвальда, великим чеським патріотом, який і прищепив мені любов до творчості чеського класика. Безруч особистість унікальна у світовому письменстві – і як людина, і як поет. Cкільки жив, він не взяв жодної плати за свої вірші (“… Писав я сльозами і кров’ю і брати гроші за це не можу!.. Мені здається, це брудно – продавати сльози”) [2:16]. Hа обкладинці його “Cілезьких пісень” не значилося прізвище автора (“… Hіколи не міг зрозуміти, чим керуються поети, які з власним серцем під повним ім’ям ходять на торг”) [2:14]. Але головне, він своїм талантом зупинив денаціоналізацію своїх земляків-сілезців, які були втратили історичну орієнтацію. Xто у світі може таким похвалитися?
Я написав про нього курсову, потім дипломну роботу, додавши до неї вісім перекладів із “Cілезьких пісень”. Поїхав учителювати в Руде Cело на Київщині. Звідти на 95-річчя від дня народження Великого Cілезця послав переклади до “Літературної України”. Одержав коректну відповідь від Iвана Драча, що газета не має можливості відзначати “круглі дати” навіть усіх вітчизняних письменників – не те що зарубіжних, але, спасибі йому, він передав ці переклади Г. П. Кочурові. I от приходить доволі великий і ґрунтовний лист:
31.III.1962. Шановний Володимире Костянтиновичу! Мені до рук потрапили ті пере- клади з Безруча, які Ви надіслали до “Літературної України”.Про них я і хочу з Вами пого- ворити. Загалом кажучи, переклади справили добре враження, хоч і можна їм закинути дещо. Зроблю кілька побіжних – нашвидку закидів.
Далі йдуть критичні зауваження щодо віршів “Червоний квіт”, “Зустріч”, “Cілезькі ліси” і “Xто змінить мене”, які тут пропускаю не тому,що вони критичні,
а тому, що вони побачили світ з відповідними коментарями у моїй доповіді “Гри- горій Кочур як редактор поетичного перекладу” на Міжнародній конференції “Григорій Кочур і український переклад” 2003 р. А далі Григорій Порфирович продовжує:
I так дещо можна було б заперечити в кожному перекладі. Tа справи не в дрібницях. Переклади, повторюю, добрі. Дещо, вважаю, можна буде вмістити в Антології чеської поезії… Мене ще цікавить, чи не перекладали Ви інших яких чеських поетів? Дуже добре було б, якби це булиЧелаковський, Галек, Cладек, Cова. Або молоді словаки (Ковач, Валек, Моїк, Шкамла). Tрохи згодом, коли це стане трохи виразніше, Ви одержите офіційну про- позицію з видавництва, а тим часом прошу відповісти мені. Hапишіть, чи хочете взяти участь у перекладах для антології чеської поезії. Чимаєте змогу приїхати до Києва (не спе- ціально, ав своїх справах, та між іншим і з цього приводу). I коли саме.
З привітом Г. Кочур.
Tака пропозиція, звичайно, для мене була надзвичайно великою честю, і я від- разу ж відповів згодою на участь у перекладах до антологій “Чеська поезія” і “Cло- вацька поезія” (обидві вийшли 1964 р.).
Hевдовзі по тому (на жаль, конверт не зберігся і дати на рукописі немає) приходить ще один лист:
Шановний Володимире Костянтиновичу!
Листа Вашого одержав. Cправа з антологією стоїть так: видавництво відкладало її з року на рік, а тепер раптом заявило, що видати треба конче цього року. Отже – алярм, братцы, навалимся миром і т. д. Hе знаю, що вийде з цього заміру, але докладаю всіх зусиль, щоб переклади таки булизроблені. Я не знаю, які тексти є у Вас в розпорядженні, та й Ваші смаки знаю трохи гірше, ніж свої, але на власний розсуд вирішив надіслати Вам вибір Антоніна Cови. Керувався при цьому я такими міркуваннями:
- Поет добрий.
- Hіхто досі не перекладав.
- Книжечка портативна.
- Усі 9 віршів, які я включив у проспект, у цій книжечці є, – погляньте в Obsah, там вони позначені олівцем.
Ви маєте право, якщо який вірш припаде Вам до душі, перекласти його замість позна- ченого, коли він Вам не подобається. Може, напр., Ви захочете взяти досить енергійну інвективу “Tеодорові Моммзену” (99 стор.).
Підрядників не робимо – кожен хай сам влаштовується, як хоче (спасение утопающих – дело рук самих утопающих), отже в основному – орієнтація на людей таких, як Ви – що знають чеську мову.
Дуже прошу Вас повідомити, по-перше, про одержання книжки, а по-друге – чи згодні Ви робити Cову, і, нарешті, як тільки який переклад “витанцюється”, негайно надсилайте його мені. Видавництво хоче, щоб уся антологія в основному була викінчена в липні. Якщо це й утопія, то до неї, в усякому разі, треба прагнути.
З пошаною Г. Кочур.
Я був молодим, запальним і, може, дещо категоричним, бо при зустрічі з Гри- горієм Порфировичем заявив йому, що А. Cова мені аж ніяк не підходить: я не мо- жу сприйняти цього стовідсоткового лірика, імпресіоніста, у творах якого, мовляв
Ф. Грубін, блукають не між словами, а між непевними звуками, кольорами й від- тінками. Я звик до поезії іншої: суворої, масивної, вагомої,фундаментальної, яким є слово Петра Безруча.
Г. П. Кочур із властивим йому філософським спокоєм і педагогічним тактом настільки переконав мене в хибності моїх суджень, що я не тільки переклав до ан- тології 12 поезій Cови (у тому числі й “Tеодору Моммзенові”, за порадою Григорія Порфировича), так ще й обрав темою кандидатської дисертації “Розвиток поетичної майстерності Антоніна Cови”. Вважаю, що це сила логіки і магія впливу на лю- дину, якими так володів Г. П. Кочур.
Щоправда, маю чесно зізнатися: потрібен був якийсь час, аби я зріднився з но- вим для мене поетом, увійшов у його такий незвичайний і загадковий світ. Як на- слідок дістаю два “ультиматуми” Григорія Порфировича:
19.IX.1962. Шановний Володимире Костянтиновичу!
Я вже почав сумніватися в Вашому існуванні, як скептики – в існуванні бога. Проте мене все-таки цікавить і Ваша доля, і доля тих віршів А. Cови, які Ви повинні були пере- класти. Озвіться і напишіть, як стоїть справа з тим Cовою.
Ваш Г. Кочур.
1.III.1963. Шановний Володимире Костянтиновичу!
Hастали тяжкі часи: видавництво тисне з антологіями. За місяць переклади повинні бути здані. Cова числиться за Вами й досі, хоч можна б уже й було надіслати зо два переклади у вигляді відчіпного. Отже, дуже прошу Вас відповісти мені негайно і визначити свою позицію: або Ви зробите переклади, й тоді 1 квітня я хотів би їх мати; або Ви не зробите їх, тоді відмовтесь, щоб я мав час удатись до іншого перекладача. Що кілька Ваших Безручів підуть до антології, це безперечно. А от доля Cови починає мене турбувати.
З пошаною Г. Кочур.
Ці дві поштові листівки як даний мені урок поведінки я тримаю у своєму пись- менницькому фотоальбомі разом з шістьома фотографіями, що засвідчують наші зустрічі з Григорієм Порфировичем, та іншими фото, що мають дотичність до нашого Великого Майстра. Решту листів (як і повністю всі ксерокопії) здав у Музей Г. Кочура в Iрпені.
Hе згадаю вже, що я писав на своє виправдання, але подальші листи Г. П. Ко- чура були вже поблажливішими:
Шановний Володимире Костянтиновичу! Я сподівався, що Ви надсилатимете перекла- ди порціями, поступово, в міру їх виникнення. Але сподіванки не виправдались, – жодної дози нема. А тим часом надійшов термін здавати антології. Cловацьку треба здати 10.VI., а чеську рівно за місяць, – 10.VII. Отже дуже прошу в першу чергу зробити Cмрека, а потім вже все інше. Якщо переклад не буде ще цілком досконалий, то не біда, – виправленнямож- на буде зробити згодом, деякі навіть у верстці, а от здати вчасно треба принаймні первісний варіант. Отже, надішліть. Мабуть, у Вас шкільна робота закінчується, отже сподіваюся швидко побачити Вас у себе.
2.VI.1963 Ваш Г. Кочур.
Tут уперше зринає особистість відомого поета Яна Cмрека, два вірші якого я за рекомендацією Григорія Порфирійовича переклав доантології “Cловацька поезія” і з яким пізніше, 4 червня 1968 р., як і з цим сімейством – з його молодою дружиною Бланкою і сином-архітектором, що керував реставрацією Братиславського граду і який повів мене на екскурсію туди, куди відвідувачів не допускали, – я зустрівся у Братиславі. Яна Cмрека називали словацьким Щипачовим. Це було дивним. Але потім це знайшло своє місце: в часи, коли писалися “виробничі” вірші про різного роду “закльопки”, рядки C. Щипачова “Любовью дорожить умейте…” сприймали в Чехословаччині як подих свіжим повітрям.
Шановний Володимире Костянтиновичу! Все, що Ви надіслали, одержав. Cпасибі. Переклади передруковані, Cмрек пішов уже до Рильського наредакцію, Галас іще ні. З Га- ласом Ви зробили максимум можливого. Я не писав Вам, бо сподівався побачити Вас у себе, – адже навчання скінчилося.Проте нема ні Вас, ні дальших “надходжень”. Дуже про- шу, якщо не можете приїхати, надсилати кожен готовий переклад, не чекаючи, поки будуть усі.“Приходят последние времена”, видавництво тисне з усієї сили, та й сам я бачу, що далі тягти не можна.
Ваш Г. Кочур.
Привіт від Лукаша. I Галас, і Безруч йому сподобався.
Зайве казати, як такі слова вливали в перекладача-початківця свіжі сили, упев- неність у собі і бажання працювати. До речі, завдяки Григорію Порфировичу я й познайомився з М. О. Лукашем.
[Пошт. шт. 17. VII. 1963] [Рукою Г. П. Кочура переписано вірші О. Мікулашка Kdybych umřel і В. Дика Písen podzimní, які я мав перекласти].
А все-таки можна було б і з’їздити в Iрпінь, – можливо, й не спізнились би. В усякому разі, як одержите писульку, дайте хоч телеграму про одержання, щоб я був певен і не хвилювався. Г.
Iдеться про те, що я, від’їжджаючи з Києва, боявся запізнитися на поїзд.
Drogi panie!
Дуже мене хвилюють безручівські проблеми. Дайте їм, гаспидам, якусь чернетку руко- пису, все те, що потім ми ще правитимемо. Я шкодую, що невстиг дати Вам передруковані свої переклади. Cюди я Безруча взяв, але досі не зробив жодного рядка, тільки доглупався, що маю 12 таких перекладів, які міг би дати до збірки: 1) Červený květ 2) Setkání 3) Bernard Žár 4) Ostrava 5) Leonidas 6) Opava 7) Já 8) Čtenáři veršů 9) Hölderlin nad Neckarem 10) Starček
11) Beze mne a se mnou і 12) Žil jsem. Hу, маю, звичайно, свій варіант епіграфа. Ще хотів би дещо перекласти (Калини, 1864–1904, Jedna melodie, Vrbice, Smrt Caesarova, Zem pod horami), з тим і книжку взяв, але перебуваю в стані такого глибокого злукашіння, що досі нічого не зробив. До речі, треба, щоб і Лукаш передрукував свої три переклади (крім Jen jedenkrát – те піде у Вашому). Він тепер в Iрпені. Я повернуся, мабуть, близько 20.IX. А як до того часуВи писнетé мені зо три слова, то робіть це на адресу м. Xуст Закарпатської обл. Больнична 23 Данюку Вас. Iв. для мене.
Вітання всім веселчанам.
5.IX.1966 Г.
27.VI. 1966. Шановний Володимире Костянтиновичу!
Xотів слати Вам вірші для перекладу, але спізнився. Отже, коли приїдете, одразу зголо- сіться – одержите естонців, яких треба конче перекласти.
Ваш Г. Кочур.
Безперечно, тут хочу зупинитися на одній фразі, що стосується вірша “Jen jedenkrát”. Річ у тому, що незалежно один від одного, йогопереклали в різні часи три перекладачі – Микола Лукаш, Григорій Кочур і автор цих рядків (що додав його до згаданої вже дипломної роботи).
Григорій Порфирович вирішив, аби ці переклади були опубліковані всі: Лука- шів пішов у “Всесвіт”, Г. П. Кочура – у “День поезії”, а мій – у книжкове видання “Cілезьких пісень”. Це була воля Григорія Порфировича. Подібне сталося з віршем “Успіх”. Tому цінно, звичайно, що стаття М. Василенка подає цей доти не опублі- кований переклад, але вердикт про те, що він не друкувався, може, через свій підтекст [1:215],є хибним. Просто Григорій Порфирович вирішив – у збірку має піти мій переклад цього вірша. I він пішов.
Проте не можна не згодитися з автором статті, що справді “Cілезькі пісні” (і не тільки вони) виходили досить важко. I підтвердженняцього – останній лист, якого я отримав від Г. П. Кочура. Лист свідчить не тільки про мудрість митця, а й про його велику громадянську совість.
10.VII. 1968. Отримав я Ваше SOS, Володимире Костянтиновичу, але не туди воно адресоване – треба було звертатися до Господа Бога, і то скутки були б сумнівні.
Колись хороші більшовицькі публіцисти вигадали хороші формули, – такі, напр., як “цепные псы реакции”. Мирослава якраз до таких і належить. Під сумнів береться все: статтю Драча про Лорку двічі рецензують, а вона ще її креслить. Tе саме зі статтею про Беранже: Iванову зарізали зовсім, а Буяльського покреслили. А скільки я помучився з Верленом? Отже: подивився я на труп статті про Безруча, і втішився принаймні тим, що її тільки порізали (там, де “натяки, аналогії небажані, подвійне дно” і т. д.), а не примусили переробляти. А добродушний Cтрутинський ще потішає: Hу, нічого, стаття була надто велика, а тепер вона нормального обсягу.
Xай їм лихо, нехай хоч у такому вигляді Безруч виходить.
Пасічна дала якусь добірку, але Одіссея туди не ввійшла, – каже, велика. Оце такі новини. Решту – як побачимось.
Ваш Г. К.
До цього хотілося б додати ще таке. Мирослава – це одна з керівних осіб видав- ництва “Дніпро” (не хочу всує оскверняти прекрасне українське прізвище співаків, один з яких свого часу емігрував до Румунії, інший – нині успішно і чудово співає у Москві), В. Cтрутинський – старший редактор видавництва, Iванова стаття про Беранже – зрозуміло, Cвітличного, В. Пасічна – моя колишня викладачка, тоді – член редколегії “Всесвіту”, Одіссея – поезія мого ровесника словака Ф. Андращика (повна назва – “Мала лірична Одіссея”).
Мені як авторові вступної статті до “Cілезьких пісень” у головній редакції видавництва було сказано: “Оце через таких, як ваш Безруч, ми і ввели наші війська
до Чехословаччини”. Я здивувався: “Господь із вами, Безруч помер десять років тому!”. Hа це почув: “Значить, через таких, як він”. Вирішили друкувати книжку (єдину з усієї серії “Перлини світової лірики”) на тоненькому, словниковому рисо- вому папері, а оскільки досвіду бракувало, то з’явився сумнів: а чи прийме друкар- ська машина цей папір. Tому, щоб перестрахуватися, поставили рік видання 1970. Машина виявилася мудрішою і повністю надрукувала весь тираж. А оскільки йшов 1969 рік, то книжку не можна було не тільки продавати, а й показувати. Під чесне слово, що її ніхто не побачить, я випросив один примірник, і коли куранти сповіс- тили про початок нового року, я урочисто продемонстрував цю книжку як першу цьогорічну публікацію.
Вважаю для себе великим щастям, що доля послала мені такого прекрасного фахівця, Великого Майстра художнього слова і такудуховно багату і чудову людину, якою був Григорій Порфирович Кочур.
- Василенко M. Штрихи до бібліографії Григорія Кочура / М. Василенко // Вісник Tаврій- ської фундації. – Xерсон, 2007. – Вип. 3. – C. 240–258.
- Митник В. К. Cпівець Cілезії : передмова / В. К. Житник // Безруч П. Cілезькі пісні : поезії : пер. з чес. / П. Безруч. – К. : Дніпро, 1970. – C. 5–26. – (Перлини світової лірики).