ІНКОЛИ

by Redaktor

Підкрадається білими, тупими ночами,
За рогом криється, огинається під стовпом,
Никаючи, де б застряти, на чому
Очима спочити, поглядом сліпим.
Сірий. Чи то мінливий. Скоріше безбарвний.
Безформний. Без виразу. Ніякий. Без лиця.
Що це – він стелиться чи морок невірний
Пробує проступати плямою в нічнім молоці.
То він і є – демон самовбивства,
млявий спокусник,
Непоправної вичерпаності вісник.
Просякає, висотує мозок чадна його отрута.
Не намір, не думка навіть, а просто б’є,
наче молотком:

Не лишилось нічого. Нічого ж. Лише самострата.
Не бажати. Скоритися. Не бути. Лежати безмовним ніким.
Конвульсивним зусиллям відгоню бридку примару –
Ні на що, крім жаху, вже й спромоги нема…
Відступивсь він. По бруду помийки потоптав- ся
похмуро.
Жалібний. Загрозливий. Скулений. Німий.

Залишилась болісна втома, що тільки зник- ненням
марить,
Залишалось життя – до чого ж темніше за смерть!

За темою