19
За обрій сонце скотилось мертве,
І пітьма стала одразу бліда.
Якої від мене ще треба жертви?..
Я ж спокій, і мужність, і гідність віддав!..
На небі стомлено стигне місяць
Ущербний – взірець безумства мого.
П’ю, мов отруту, прикутий до місця,
Його безпромінний, зимний вогонь.
Хто скаже, що це – свято чи будень?
Душа таке безпорадна й німа
У мріях про щастя, якого нема,
Чекаючи друга, якого й не буде.
13.V.1947