Історія створення Літературного музею ім. Григорія Кочура
Григорія Кочура не стало 15 грудня 1994 року. Кабінет міністрів України 19 грудня 1994 року видав розпорядження про утворення комісії з питань творчої спадщини письменника, встановлення надгробка та меморіальної дошки на будинку в Ірпені, де він жив. Таким чином перед нами, його нащадками, стало питання: що робити з його архівною спадщиною та великою бібліотекою .
Все було не упорядковано і не розібрано, книжки вже заполонили більшу частину площі будинку. Порадившись з друзями, учнями та колегами Григорія Порфировича, на сімейному обговоренні ми дійшли до думки, створити приватний музей ім. Григорія Кочура. Це давало нам змогу поступово самим розібратися з великим обсягом матеріалів та документів, їх систематизувати, розкласти по папках, упорядкувати бібліотеку.
Велику допомогу в оформленні юридичного боку створення музею нам надали місцеві юристи та голова Ірпінської міської ради на той час – Гаррі Гаральдович Мартін. Перші приватні підприємства тільки з’являлися, законодавча база під них тільки створювалася, і нас у 1997 році зареєстрували як підприємство, а у 1998 році, уточнивши всі положення згідно з продуманим нами статутом, перереєстрували. З того часу ми стали культурно-освітнім закладом на приватній основі у відповідності з Законом України «Про музеї та музейну справу». Першим директором став син Григорія Кочура – Андрій Григорович Кочур, а я його заступником.
Згідно до Статуту головними напрямками діяльності музею було збереження архівних матеріалів, листування, що відбивають літературні та мистецькі процеси кінця 50-х початку 90 років, їх оприлюднення, видавнича та екскурсійна робота.
Паралельно ми почали проводити реконструкцію будинку, бо коли стали впорядковувати бібліотеку, то зрозуміли, що загальної площі під стелажі нам не вистачить. Добре, що на той час ми отримали кошти за Державну премію ім. Тараса Шевченка, яку посмертно присудили Григорію Кочуру в 1995 р. за книгу перекладів «Друге відлуння».
Все робилося паралельно та одночасно. Не вистачило, в зв’язку з інфляцією, і коштів премії, і наших зарплат та пенсій. Довелося розшукувати спонсорів, звертатися до різних фондів, щоб встановити підлогу, а потім стелажі для книжок. Так у повсякденній боротьбі пройшло майже п’ять років, перш ніж ми змогли прийняти перших відвідувачів та ознайомити їх з нашою експозицією, провести перші екскурсії для школярів та студентів Києва та Київської області, літераторів з усієї України, зарубіжних гостей. За 25 років існування музей відвідало біля 10000 чоловік.
На той час новоствореній кафедрі перекладознавства та контрастивної лінгвістики ЛНУ ім. Івана Франка, яку очолювала учениця Кочура професор Роксоляна Петрівна Зорівчак, 30 вересня 1998 року вже було надано ім’я Григорія Кочура. Викладачі, аспіранти та студенти активно стали залучатися до науково-дослідницької роботи, брати участь у конференціях, писати курсові та наукові статті, допомагати у розшифруванні документів і листів. 29-30 жовтня 2003 року відбулася І Міжнародна конференція «Григорій Кочур і український переклад» (Київ – Ірпінь). Пізніше було проведено ще чотири такі міжнародні конференції у Києві та Львові. Це забезпечувало нам високий науково-професійний рівень обговорюваних проблем. Матеріали конференцій були видано окремими збірниками. Проведено безліч різних зустрічей на запрошення бібліотек, університетів та інститутів.
Головним пріоритетом видавничої діяльності музею, звичайно, було видання творчої спадщини Григорія Кочура, оприлюднення якої було призупинено десятиліттями заборон та репресій. Перш за все це невидані твори та переклади, теоретичні праці, статті, неосяжне листування з колегами з України та зарубіжжя. За цей період нам вдалося підготувати та оприлюднити разом з учнями, колегами та послідовниками Г. Кочура у різних виданнях більшу частину того, що було заховано в архіві музею, розшифрувати та прокоментувати багато подій з творчого та особистого життя Григорія Порфировича, за якими вимальовується стійкість, послідовність цієї непересічної постаті, його відданість ідеалам справжнього сина своєї землі – України.
- Григорій Кочур. «Третє відлуння»: Київ, Рада, 2000 р.
- «Соломія Крушельницька»: 2 компакт диски, вперше в Україні. (Перлини світового вокалу), 2002рік. Укладач Андрій Кочур.
- «Григорій Кочур і український переклад». Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Київ-Ірпінь, 27-29 жовтня, 2003 р. (до 95 –річчя від дня народження).
- Вільям Шекспір. «Гамлет». Пер.з англ. Г.Кочура. Київ: Альтерпрес, 2003 р.
- «Григорій Кочур у контексті української культури другої половини ХХ віку». Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Львів, 14-15 жовтня 2005 р.).
- «Григорій Кочур: біобібліографічний покажчик: у 2-х част.». Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2006 р.
- Григорій Кочур. «Третє відлуння»: поетичні переклади. Київ: Укр. письменник, 2008 р. (до 100-річчя від дня народження)
- Кочур Григорій. «Література та переклад». Дослідження. Рецензії Літературні портрети. Інтерв’ю. Київ: Смолоскип. 2008 р. Т-1, Т-2.
- Листування Максима Рильського та Григорія Кочура (22 листи) // Кур’р Кривбасу. – 2012. – №266-267, січень –лютий. – С. 321-354; Максим Стріха «Переднє слово до листування Мак. Рильського та Гр.Кочура».
- Листування Григорія Кочура і Богдана Рильського (Вступне слово, упорядкування, примітки Максима Стріхи) // Новий Протей. – 2015. – Вип.1. – С.164–190.
- Кочур Г.П., Воронович І.М. «Простягни через простір свою знеможену руку…»: вірші та родинні листи1945-1959 років. – Харків: ТОВ «Видавництво «Права людини»» 2018 р.
- Григорій Кочур-Микола Лукаш. Листування 1958-1971 років. 2–е видання, -К: «Пінзель», 2019 р.
- Анатоль Франс. «П’єрова книга»: роман. Переклад з фран. Григорія Кочура. –Том 1, Пінзель, 2019 р.
- Анатоль Франс. «П’єрова книга. Життя в цвіту» переклад з франц. Григорія Кочура та Івана Рябчія.- Том 2, Пінзель, 2019 р.
- Григорій Кочур. «Що пам’ять зберегла». Спогади. – Київ. Пінзель. 2021 р.
- «Ігор Костецький і доба», серія «ХХ століття від модерності до традиції», Вінниця: ТОВ «Твори», 2021, с.396-430. Стаття: Марія Кочур, Олеся Лазаренко «Віднайдені архіви або нові знахідки в листуванні Григорія Кочура до Ігоря Костецького»
- Григорій Кочур. Інтинський зошит. – Київ. Пінзель, 2022 р. – Укр.-англ. білінгва, переклади англ.мовою – Лада Коломієць, Світлана Буджак-Джоунс, Джеймс Бресфілд.
- Григорій Кочур. « Інтинський зошит». – Київ. ПЕНМЕН, 2024 р. Друге повне видання. Впорядкування – Марія Кочур та Петро Щербина. Передмова – Максим Стріха.
Під час бомбардування в Ірпені у лютому 2022 року будинок встояв. Було вибито 3 вікна та подвійні дерев’яні двері, але невдовзі все відновили, а у 2023 році ми поновили роботу. Прийшли перші відвідувачі – маленькі діти Броварського ліцею №5 ім. Василя Стуса. Я зрозуміла, що пам’ять жива, традиції продовжуються, а «Кочур триває …», як казав видатний літературознавець, академік Іван Дзюба.
Директор Літературного музею Григорія Кочура – Марія Кочур
Адреса – вул. Григорія Кочура, 12, Ірпінь, Київська область, 08200
Контактний номер телефону – 050 571 56 80