Головна Статті МИКОЛА ЗЕРОВ ЯК ПЕРЕКЛАДОЗHАВЕЦЬ : КРIЗЬ ПРИЗМУ ПРАЦЬ ГРИГОРIЯ КОЧУРА 

МИКОЛА ЗЕРОВ ЯК ПЕРЕКЛАДОЗHАВЕЦЬ : КРIЗЬ ПРИЗМУ ПРАЦЬ ГРИГОРIЯ КОЧУРА 

by Redaktor

Орислава ВОЛОШИH
Львів

Як першоджерело, праці Г. Кочура – головні дороговкази до розуміння позиції М. Зерова – перекладознавця. У них знаходимо тлумачення таких ключових питань як функції перекладу, вибір тексту для перекладу, метод перекладу, співвідношен- ня форми та змісту та багато інших.

Проблема власне призначення перекладу у працях М. Зерова не висвітлюється, проте його теоретичні зауваження підводять до розуміння цього питання. Пе- редусім переклад повинен ознайомити читача з найкращими зразками світового письменства та виробити літературний смак, однак чи не найважливішими він вва- жає професійне зростання самих літераторів, майстрів української перекладної та оригінальної літератури, засвоєння певних літературних та мовних особливостей через переклад розвинутих літератур. З таких міркувань М. Зеровспрямовує всіх, хто береться до перекладання, зробити вибір і визначити мету перекладу. Відпо- відно, постає питання вибору текстів для перекладу. Загалом такі проблеми, як функція, вибір тексту для перекладу та метод перекладу, на думку М. Зерова, тісно переплетені, точнішевзаємозумовлені. Цій проблемі надавав вагомості М. Зеров. До прикладу, стаття “Hаші літературознавці і полемісти” (1926) акцентує на акту- альності перекладу античної літератури українською мовою. Праця написана як відповідь на статтю Я. Cавченка “Азіатський апокаліпсис” (1926), що була відгуком на памфлет Миколи Xвильового “Камо грядеши?” (1925). Я. Cавченко заперечував потребу читання та перекладів з античної літератури як такої, що втратила свою актуальність та оригінальність; доводив, що культура радянської України не має нічого спільного з античною, а отже переклад творів греко-римських авторів відпо- відного періоду не знайде належного відгуку в читача. М. Зеров викладає свою позицію щодо поставленого питання у кількох аспектах, які можна ототожнити із функціями перекладу: суспільно-політичною (ідеологічною), пізнавальною (для популярного та наукового читання), мовотворчою, культурологічною (інтелекту- альною), філософською таінтерпретативною: “Ми вважатимемо, що уже добре, коли ми навчимося ті твори читати і добре їх розуміти, як не в оригіналах, то у добре прокоментованих перекладах. Коли ж вам хочеться щось з того використати, що ж – використовуйте форму, використовуйте ідеологічні моменти, до чого маєте охоту і скільки вашої стане снаги” [1:529]. М. Зеров доводить свою думку словами видатних знавців та перекладачів античної літератури – T. Зелінського, I. Аннен- ського: “Ці два видатні учені і тонкі перекладачі грецьких трагіків та римських ліриків знали,що “давній народ був не однодум, а многодум”, і що коли романські

народи в XIV віці взяли від його стилістику і утворили нові романські мови літе- ратурні, коли німецький світ у XVIII столітті взяв від нього методи наукової та філософічної думки і наслідком мав розвиток власної мислі теоретичної, – то єсть іще обдароване плем’я слов’янське, єдине, на думку Hіцше, “яке може ще обіцяти”. Його зустріч з античною культурою, його оживлення її елементами буде початком третьоговеликого відродження” [1:536]. Отже, М. Зеров пропонує обирати текст для перекладу через попереднє визначення його призначення уцільовій літературі, а метод перекладу цілком залежатиме від його функції, а також домінантних жан- рово-стилістичних особливостей оригінального тексту. Як сформувалась така пози- ція щодо методу перекладу, можемо довідатись лише з ґрунтовного аналізу пере- кладацькоїспадщини М. Зерова. За таке відповідальне завдання першим береться Г. Кочур. Cеред багатьох актуальних питань він робить спробу розглянути проб- лему вибору тексту для перекладу та перекладацької стратегії. До прикладу, у статті “Зеров і Cловацький” викладено творчу позицію М. Зерова як поета, перекла- дача та особливості його методу перекладу [2]. Cтиль М. Зерова-поета, за словами Г. Кочура, –це строгість форми, витончена мова, прозорість вислову, стриманість та почуття міри у поезії. Однак у перекладацькій праці М. Зерова ці особливості диктує форма творів, обраних для перекладу – це переважно найкращі зразки поезії, для яких характерні названі прикмети. Отже, домінантними жанрово-стиліс- тичними особливостями творів, які перекладав М. Зеров, були строга форма, висо- кий рівень мовної компетентності автора, добірність та прозорість синтаксису, витриманість та міра поетичного вислову, які одночасно для М. Зерова є і крите-ріями відбору текстів для перекладу. Як згадувалось раніше, з одного боку, його переклади були спрямовані на читача, щоб розвивати його поетичні смаки, а з ін- шого, – на українських поетів, як зразок для наслідування поетичної манери. Про двовекторність призначення перекладів класики українською мовою Г. Кочур зга- дує і в низці інших статей про М. Зерова [5; 6]. У них йдеться не лише про визна- чальну роль йогоперекладів для розвитку поетичного потенціалу української мови та віршування, а й про значення його діяльності у розробці віршованих жанрів, зокрема, сонету – однієї з найдосконаліших поетичних форм. Завдяки працям Г. Кочура ми усвідомлюємо, наскільки майстерно здійснені переклади можуть по- ліпшити техніку вірша в літературі, вивівши його на новий рівень. Його переклади реалізують основні вимоги до перекладача, а окрім цього, критерій відбору текстів для перекладу. Cеред таких авторів – римські поети, поети-парнасці, російські май- стри поетичного слова О. Пушкін, В. Брюсов, М. Лермонтов, польські поети та ін. Зокрема, М. Зеров звернувся до перекладання творів В. Брюсова, на думку Г. Ко- чура, переважно з метою засвоїти та наслідувати строгу поетичну манеру поета.

Зі статей Г. Кочура ми дізнаємось, що смаки М. Зерова не зводились до пошуку особливостей поезії та дидактичних міркувань у виборітексту для перекладу, а були значно ширшими. Hа прикладі перекладу трагедії польського романтика

Ю. Cловацького “Мазепа” Г. Кочур вказує на ще одну ознаку методу М. Зерова- перекладача – широкий діапазон зацікавлень. Очевидно, перекладач прагнув пра- цювати над різними за напрямом авторами, з різнобічними за домінантними особ- ливостями творами, тобто не обмежуватись лише авторами, що їх відносять до класичного напряму. Проте незмінними залишаються ознаки класичного методу перекладу М. Зерова – майстерність відтворення форми оригіналу. У Ю. Cло- вацького – це природність і невимушеність вислову, якої перекладач досягає через характерний для української віршованої драми п’ятискладовий ямб. Заради цього перекладач відмовляється від оригінальної форми перекладу – олександрійського вірша, бо саме у формі перекладач, очевидно, вбачає домінантну рису та запоруку успіху творів Ю. Cловацького на українській сцені. Як вказує теоретик перекладу Дж. Голмз, майстерність відтворення функції форми тексту оригіналу у цільовій мовічерез віднайдення форми з аналогічною функцією в цільовій традиції – це один з методів перекладу тексту, який допомагає читачевіосягнути значення твору у цільовій культурі [7:93]. Iншою працею Ю. Cловацького, яку М. Зеров планував перекласти, та, на жаль, не довершив, була драма “Балладина”. Цікавила його і творчість В. Шекспіра, а особливо “Cон літньої ночі”, Г. Лонгфелло (“Пісня про Гайявату”), мав чимало інших задумів, яких так і не вдалося втілити в життя.

Tаким чином, визначення та тлумачення головних особливостей методу пере- кладу М. Зерова служать основою для теоретичних міркувань, показують роль перекладної літератури того періоду, її головні тенденції, проблеми та можливі шляхи їхнього розв’язання. Зі слів його учня ми розуміємо головну мету, що її перекладач поставив у своїй творчості – це карбування українського слова, розроб- лення систем віршування, збагачення стилістики української мови та прагнення майстерної прозорості вислову.

Hадзвичайно вагомим також є те, що Г. Кочур подає теоретичні міркування щодо підходу М. Зерова до перекладу “Енеїди” Вергілія. Як з історико-літературо- знавчих, так і з власне перекладацьких праць М. Зерова ми дізнаємось про його глибоке зацікавлення російським перекладом цього твору. Г. Кочур відзначає певне розходження думок М. Зерова як теоретика та як практика щодо відтворення роз- міру оригіналу. У своїй теоретичній статті він наполегливо доводить, що природ- ність звучання перекладу в цільовій мові, за умови дотримання тону оригіналу, має вирішальне значення, але в перекладі В. Брюсова, здійсненому за оригінальною віршовою формою, таке звучання значно ускладнене; М. Зеров, перекладаючи “Енеїду” українською мовою, по-новому дивиться на проблему дотримання оригі- нального віршового розміру. Tак, у статті, присвяченій творчості В. Брюсова як перекладача римських поетів, дослідник висловлює своє захоплення послідовністю підходу В. Брюсова до відтворення розміру оригіналу, його знанням вірша Вергілія, його прагненням відтворити майстерність автораросійською мовою [1:1028-1032].

Як стверджує Г. Кочур, у власній роботі над перекладом М. Зеров все ж не посту- пався природністю звучання тексту Вергілія українською мовою, зберігаючи особ- ливості оригіналу [4].

Г. Кочур виконував місію відродження імені М. Зерова з небуття, і часто був змушений захищати його позицію в літературі від несправедливих критичних за- уважень чи навіть не надто ретельних спроб розтлумачити мотиви творчості М. Зе- рова як перекладознавця. Маємо на увазі відгуки про заклик М. Зерова до прочи- тання та наслідування римських поетів, про неіснуючий маніфест неокласиків та ін.

Cаме Г. Кочурові належить не тільки відкриття М. Зерова – історика перекладу, а й М. Зерова як засновника історії перекладу. Власне за спрямуванням Г. Кочура читаємо літературознавчі статті М. Зерова з погляду перекладознавства і відкрива- ємо для себе періодизацію перекладної літератури в Україні, перекладацькі тенден- ції у різні періоди та значення перекладної літератури у час від початку Hової доби української літератури.

Окрім цього, необхідно згадати про беззаперечну роль Г. Кочура у збереженні записів М. Зерова – викладача методики перекладу в Лінгвістичному інституті. Програма курсу методики та методології перекладу, здійснена разом з проф. Кали- новичем, так і залишилась у вигляді програми та деяких нотаток конспективного плану, які все ж вміщують неоціненну інформацію про позицію М. Зерова як видат- ного перекладознавця. Разом з його друкованими працями з теорії та критики перекладу ці нотатки могли б скласти завершений портрет М. Зерова як перекла- дознавця та окреслити стан українського перекладознавства у той період.

Праці Г. Кочура про стан українського перекладознавства неодноразово при- вертають нашу увагу до постаті М. Зерова як перекладознавця та доводять суміж- ність поглядів Г. Кочура та М. Зерова на проблеми та розвиток цієї науки в Україні. До прикладу, стаття про актуальніпроблеми перекладознавства авторства Г. Ко- чура та В. Коптілова – це підсумок та продовження праці, яку розпочав у 20–30 рр. XX ст. М. Зеров [3:127-141]. Програма підготовки молодих спеціалістів з пере- кладу, дослідження з теорії та критики перекладу, розвиток літературної мови, вивчення здобутків української перекладацької традиції та багато інших – серед актуальних питань.

Праці Г. Кочура про М. Зерова – одна з найцінніших сторінок українського перекладознавства. Ми вперше відкриваємо для себе постать М. Зерова як перекла- дача та перекладознавця, дізнаємось про біографію видатного майстра, контекст та умови його творчої роботи надперекладними творами, довідуємось про історію його різноманітних зацікавлень, наукові досягнення, плани та мрії. Г. Кочур як учень тапослідовник М. Зерова торкався різних аспектів діяльності Учителя не лише з метою популяризації незаслужено забутої постаті українського перекладо- знавства, а й для розвитку його ідей та поширення головних постулатів його мето-

дології перекладу: філологічна точність, висока поетичність, природність і невиму- шеність тексту та інші. Cинтез фактичного та аналітичного матеріалу про М. Зерова – це також і підґрунтя початку нової епохи в українській культурі, позначеній з’явою методологічної основи для молодої на той час науки – перекладознавства. Уважне та глибоке висвітлення різних граней особистості М. Зерова у працях Г. Кочуразалишатиметься зразком наукового дослідження особистості перекладача в українському перекладознавстві.

  1. Зеров M. К. Українське письменство / М. К. Зеров ; упоряд. М. Cулима ; післямова М. Москаленка. – К. : Основи, 2002. – 1301 с.
  2. Кочур F. Зеров і Cловацький / Г. Кочур // Всесвіт. – 1988. – № 8. – C. 126–127.
  3. Кочур F. Література та переклад. Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Iн- терв’ю / Г. Кочур ; упоряд.: А. Кочур, М. Кочур ; [авт. вступ. сл. I.Дзюба, Р. Зорівчак]. – К. : Cмолоскип, 2008. – T. 1. – 612 с.
  4. Кочур F. [Hесколько слов об авторе статьи “Брюсов – переводчик латинских поэтов”] /Г. Кочур // Мастерство перевода. 1966. – М. : Cов. писатель, 1968. – C. 413–416.
  5. Кочур F. Перекладацький доробок неокласиків / Г. Кочур // Жива вода. – 1997. – № 2. –C. 6.
  6. Кочур F. Шлях Миколи Зерова до поезії / Г. Кочур // Літ. Україна. – 1987. – 13 серп. –C. 6.
  7. Gentzler E. Contemporary Translation Theories / E. Gentzler. – 2nd ed. – Clevedon ; Buffalo ; Toronto ; Sydney : Multilingual Matters Ltd, 2001. – 232 p.

За темою