14
***
Отак і судилось: тинятися в тому померклому світі,
Де з привидами недавнього сам тільки
я і живу,
Де все спопеліло й вінки похоронні
з цвіту прив’ялого звиті,
Любов одна лиш ридає і вірити досі не
хоче,
І серце одне лиш тремтить і чекає вві сні
й наяву.
Давати поради – то справа найлегша.
Як добре узнав я тепер це,
Коли собі радити став, щоб урвати ці
муки смішні і страшні:
„Та вирви-бо з серця». А вирвати з серця
–
то значило б вирвати серце.
А хто знає? Може, воно й придасться
мені?!