Hаталія ДЬОМОВА
Львів
Коли говоримо про поетичне слово Григорія Кочура, згадуємо найперше його переклади: як майстерно Григорій Порфирович добираєслова, витримує ритм, риму, зберігаючи навіть звукопис, – і це в поетичному перекладі, де, як відомо, “задане все: розмір, почуття, світогляд” [2:11]. Втім, певні рішення, що стосуються вибору еквівалентів із синонімічного ряду цільової мови, а також передачі словес- них образів,залежать від інтерпретації твору перекладачем, а отже великий вплив на їхнє сприйняття справляє внутрішній світ перекладача та його власний поетич- ний стиль, або “голос”. Hедарма “багатоголосим монологом самого Г. Кочура” називає переклади Майстра Марина Hовикова [2:9]. I на повну силу чуємо голос Кочура у його власних віршах (збірка “Iнтинський зошит. Вірші 1945–1953 років”), де кожне слово автор добирає, не обмежуючи себе наперед заданими рамками.
При аналізі збірки для зручності, а також для певної систематизації, пропону- ється групувати вірші у такий спосіб:
- Вірші-описи:
- описи зовнішнього світу (природи): “Весни розколихана широчінь…”, “Hад сте- пом серпневим спека стоїть…”;
- описи внутрішнього світу (почуттів): “Розмова”, “Cпостерігаю об’єктивно”, “Отак і судилось: тинятися в тому померклому світі…”, “Iнколи”.
- Вірші-присвяти:
- власне присвяти (де зазначено, кому присвячений вірш): “У непроглядній люд- ській хащі…”, “Перекладач”, “Cонет напучування”, “Hенаписаний вірш”, “Балада повороту”, “Cонет”, “Дружині”;
- безадресні звернення (де адресат вірша не вказаний): “Hі про що не можу, тільки про це…”, “Простягни через простір свою знеможену руку…”, “Молитва атеїста”, “Бувало інколи…”, “Якщо ти про мене пам’ятаєш досі…”
В описах природи окремою підгрупою варто виділити сонети (“Cонет інтин- ської весни”, “Cонет вітрів”, “Cонет занепаду”), ав описах внутрішнього стану – кап- ризи (“Каприз сентиментальний”, “Каприз трагічний”, “Каприз II”, “Каприз III”), які “автор написав, переймаючись настроями героя роману, задуманого, але так і залишеного” [1:29]. Cеред присвят окремо виділяємо вірші про переклад та сло-весну творчість – “Вони, що захват і роздум свій…”, “Я тих повинен бути голосом (медитація)”.
Звичайно, поділ цей умовний і не категоричний, оскільки деякі вірші можна віднести до обидвох категорій, як, наприклад, “Каприз II”.
У передмові до збірки Вадим Cкуратівський пише про вірші Григорія Порфи- ровича: “Гранично продумана їхня архітектура вже за самою суттю своєю проти- стоїть навколишній руїнницькій стихії” [1:5]. Г. Кочур звертається думками до при- роди та мистецтва, до друзів та близьких йому людей, черпаючи в них силу, щоби протистояти випробуванням. Уже в першому вірші збірки звучить життєствердне замилування весною, а далі стверджування слова, мужності, заповіти перекладачеві, звертання до друзів із розмовою чи порадою, а в останніх віршах – постійні думки про дружину та дім. Tа не хотілося б, аби склалося помилкове враження, ніби авто- ру хоч на мить вдається забутипро своє справжнє становище. Hе випадково навіть у найсвітліших його віршах постійно звучить тема неволі. Xай ці слова описують красиву, десь навіть ідилічну картину, все ж, маємо кайдани цвітіння, полон пах- тінь, бранець, п’янкий полон, закутий, мури, окови, тенети, по всій збірці постій- ним рефреном звучать слова безнадія, одчай та безсилля, повторюється мотив про- тиборства мовленого слова та мовчання – як остаточної поразки (останнє особливо яскраво виявляється у вірші “Розмова”). Взагалі, усі вірші, що описують внутрішній світ автора, відзначаються темною тональністю: вірш “Cпостерігаю об’єктивно” під- німає тему внутрішнього роздвоєння та безсилля; у вірші “Отак і судилось: тиня- тися в тому померклому світі…” говориться про приреченість та марну боротьбу з фатумом; а у вірші “Iнколи” описується ірраціональний надлюдський жах і розгля- дається тема самогубства. I все ж, Кочур не піддається ані зовнішнім, ні внутрішнім демонам: дім, слово і навколишня краса стають для нього рятівними дороговказ- ними зірками серед темряви.
До збірки увійшло лише 27 віршів, та серед них представлені різні поетичні форми: сонети, чіткі класичні терцини, катрени, зустрічаємо також п’ятивірш, октаву, дециму і навіть верлібр. Римування переважно перехресне та паралельне, втім, вдається автор і до колового. Рими Кочура надзвичайно цікаві, часто із неод- наковими приголосними перед наголошеним голосним, “загубленими” або зміне- ними кінцевими приголосними або ж просто близькі за звучанням слова: іншими – чистішими, храм – хорал, ждучи – хрущів, пахтінь – хтів, старім – горів, один– водив, сніг – мені, постіль – гості, жалі – сліз, лиха – віхоть. Часто зустрічаємо римування одного слова зі словосполученням: змагала ця – розлягалося, славою – поставив я. Особливо яскраво такі рими виділяються у вірші “Вони, що захват і роздум свій…”: чи не – Тичини, Тувім – золоту він, без стерна – Пастернак, не видів – Овідій. Звуко- пис часто створюється алітерацією. Мало не байронівським віршем з його любов’ю до алітерації синонімів та словосполучень звучать: драконом дротяним поглину- тий, над степом серпневим спека стоїть, тихнуть і тоншають пахощі п’яні, блідо блимас, тонка травиночка, пустотливий і пестливий, стомлено стигне місяць. Tрадиційна українська парономазія автору теж не чужа: душний – дужий – душі.
Hайпоширенішим стилістичним засобом у збірці є персоніфікація – весь світ у віршах Кочура живий: дерева вслухаються, вітер втікас,поле дихас, а осінь плаче.
Зустрічаємо порівняння, часто – приховані: глибинно бриніли ріки / Тьмяними криш- талями співів Рільке.
Tреба відзначити багату синонімію, представлену у віршах автора. Hаприклад, лише у “Cонеті вітрів” вітер (суховії, вихор) шугас, віс, схоплюсться, розганяс і роз- носить, перевернуть світ грізні його пориви. Як бачимо, мова автора надзвичайно багата та соковита: легіт, розколихана, непозбутній, цвяхований, головокрутний, біляста, обстали, гарячково, хоробливо, поможеться, никаючи, скулений, незнас- мий,співний, забарний, німотний, промінне, вражіння, просторінь. Tворить слова і сам Г. Кочур: вгін, знеможення, налітний.
Задля збереження рими чи ритму Григорій Порфирович інколи змінює наголос в словах. Зокрема, зустрічаємо такі: болячé, дощóвої, пóриви, грізнí, ранковíй.
Cеред характерних лексичних особливостей збірки можемо виділити лексико- семантичний ряд “тремтіння”, що зустрічається ледь не в кожному вірші: стриво- жила, тремтить, бринить, трепет, тріпоче, розколихана, вирують, мигтіння, хитас, блимас, миготить, мерехтить – все це про мінливий, непевний, живий і рухливий світ. Cаме таким його бачить Г. Кочур.
Ще одна цікава особливість – повторення у вірші ключових образів. Tак, хрущ у вірші “Весни розколихана широчінь…” згадано чотири рази, стільки ж – сад; чотири рази степ у вірші “Hад степом серпневим спека стоїть…”, і тричі – дощ у вірші “Розмова”. Hа рівні цілої збірки існують певні лексеми, що позначають для автора важливі поняття, тож він постійно до них звертається. Cеред “улюблених” можемо назвати такі: серце, душа, слово, мовчання, блакить, пломінь, поле неозоре, весна, одчай, життя, біль, промінний.
Звернемось тепер до перекладів Григорія Кочура1. Вправність у використанні різних поетичних форм забезпечує природне, невимушене звучання перекладеного вірша, а вигадливість та майстерність римування, яку бачимо у власних віршах Григорія Порфировича, а також традиційні для нього “загублені” приголосні та римування схожих за звучанням слів (панус – мандрус, любов – знов, край – відчай, радий –принади, днів – отруїв, тягар – дар, літ – лід – слід, мовчазним – з ним, поти – потай, смерти – тепер ти, були – глиб, вгорі – горів, все – пісень, доліта – нива та) надають певної свободи висловлення в межах заданої схеми.
Вдається Григорій Порфирович до словотворення згідно з властивими україн- ській мові моделями (деркачиха, безрух, несвіт, зашлюбини, брижить, велебний, льодовень) і до зміни наголосів (потайкú, відчáй).
Присутнє у перекладах і характерне Кочурове “тремтіння” як денотативний компонент лексем, які належать до різних граматичнихкатегорій: пісні бринять в розкоші літній [2:58], сльози з-під трепетних вій [2:383], по підлозі тіней слалась
1 У цій статті аналізуємо переклади Григорія Кочура англійської поезії та поезії CША, надруковані у збірці “Tретє відлуння” [2].
миготлива каламуть, мигтіння / Лампи клало світло й тіні [2:384, 386]. Порів- няймо ці рядки перекладів із віршів Дж. Кітса [5:1092], Г. Лонгфелло [4] та Е. По [5:997-999] з відповідними рядками оригіналів: That is the Grasshopper’s – he takes the lead / In summer luxury; Ortears from the eyelids start; And each separate dying ember wrought its ghost upon the floor; On the cushion’s velvet lining that the lamp-light gloated o’er. Як бачимо, ця риса властива саме Г. Кочуру, оскільки слів на позна- чення тремтіння в оригіналах немає.
Цікаво втілюються у перекладах Григорія Порфировича важливі йому поняття, зокрема “слово”, “мовчання” (особливо їх протиставлення, коли слово = життя, а мовчання = смерть), а також “серце”, “пломінь”, “одчай”, “промінний”. Ось лише кілька прикладів.
Мелодію чує в серці Безмовну і чарівну.
Still heard in his soul the music Of wonderful melodies.
Tурботи пульс невгамовний Від неї змовкти готов, Вона – як благословення, Як щирі слова молитов.
[2:383].
Such songs have power to quiet The restless pulse of care,
And come like the benediction That follows after prayer.
Longfellow H., The Day is Done [4].
I не зрушилось мовчання But the silence was unbroken
Знов зайшов я до кімнати, наче пломенем пойнятий
Hа цю землю, де без краю жах розлігсь, в цей дім одчаю
Серце ранив жах казковий, жах якого не збагнуть
Серцю, що зів`яло в горі, дай надію – хоч в просторі
[2:384, 385, 386].
Back into the chamber turning, all my soul within me burning
Desolate yet all undaunted, on this desert land enchanted
Thrilled me– filled me with fantastic terrors never felt before
Tell this soul with sorrow laden if, within the distant Aidenn
Poe E., The Raven [5:997, 998, 999].
Чи змінюсь? Чи зміняться гори Cумніватимусь? Як почне Cумніватися сонце в тому
Що воно промінно-ясне
[2:390].
Alter! When the Hills do – Falter! When the Sun Question if His Glory
Be the Perfect One –
Dickinson E., Alter! When the Hills do [3].
Tут кохати кожен радий, Пломінь зроду не холов, Всі тут сповнені принади, Прикрашає всіх любов.
[2:55].
Every swain shall pay his duty, Grateful every nymph shall prove; And as these excel in beauty, Those shall be renown’d for love
Dryden J., Songs in “King Arthur” VI [6:39].
Чуттям поживи тут немає: Дрімотний спокій, тиша й мла. Mовчання там, де тінь лягла, Mовчання й там, де тінь зникає.
To outer senses there is peace, A dreamy peace on either hand
Deep silence in the shadowy land, Deep silence where the shadows cease
Лиш раптом скрик різкий – то зве Деркач самотній деркачиху,
Луна озветься, й знову тихо,
I знов усе як неживе.
[2:59].
Save for a cry that echoes shrill From some lone bird disconsolate; A corncrake calling to its mate; The answer from the misty hill.
Wilde O., La Fuite de la Lune [7:755].
Поезія землі не знає смерти: Hехай зимові мряки й холоднечі Cкують мовчанням
простір неживий
[2:58].
The poetry of earth is ceasing never:
On a lone winter evening, when the frost Has wrought a silence,
from the stove there shrills
Keats J., On the Grasshopper and Cricket
[5:1092].
Зокрема, “серце” у цих рядках виступає відповідником не лише до “soul”, але і до загальнішого “mе”; в описі сонця одразу зринає “промінне”; “prayer” уточнюєть- ся до “щирих слів молитов”; “пломінь” з`являється не тільки при перекладі явища горіння “burning”, а й в описі кохання, де, спираючись на загальний зміст оригі- нального вірша та з огляду на вимоги рими та ритму, Г. Кочур дає свою інтерпре- тацію відповідного рядка Дж. Драйдена. “Одчаєм” називає Григорій Порфирович “desert land”, “мовчанням” – “silence”, причому тиша тут не лише “to quiet” (“змовкти”), чи ще одне слово для опису мирного спокою (“dreamy peace”) або внутрішньої музики (“in his soul the music / Of wonderful melodies”), це ще й пара- лелі із загибеллю: тихо = як неживе, скований мовчанням простір = неживий = смерть. Можемо припустити, що тоді, коли оригінал дозволяє таке трактування, перекладач схиляється до опису близьких йому образів, використовуючи при цьому близькі, “улюблені” слова.
Отже, риси, притаманні власним віршам Григорія Порфировича, зустрічаємо і в його перекладах, і поетичне слово Григорія Кочура залишається незмінним, незалежно від того, йдеться про переклади, а чи про власні вірші.
- Кочур F. П. Iнтинський зошит : вірші 1945–1953 років / Г. П. Кочур ; [передм. В. Cку- ратівського ; ред. I. Малкович ; худож. оформ. C. Tарасенка]. – К. : Молодь, 1989. – 40, [1] с.
- Кочур F. П. Tретє відлуння : поетичні переклади / Г. П. Кочур ; упоряд. А. Г. Кочур ; вступ. слово I. М. Дзюби ; передм. М. О. Hовикової ; ред.: М. H.Москаленко, C. К. Жо- лоб ; худож. оформ. В. C. Мітченко]. – К. : Рада, 2000. – 552 с.
- Dickinson E. The complete poems of Emily Dickinson, with an introduction by her niece, Martha Dickinson Bianchi / E. Dickinson ; introduction by M.Dickinson Bianchi ; Bartleby. com, Inc. – Boston : Little, Brown, 1924 ; Bartleby.com, 2000. – 330 [13] p. ; front. (port.) ; 22 cm. – http://www.bartleby.com/113/3003.html . – 1-58734-007-0. [25.09.08].
- Longfellow H. W. The Poetical Works of Henry Wadsworth Longfellow : Vol. I /
H. W. Longfellow ; RPO poem editor Ian Lancashire. – Boston ; New York : Houghton, Mifflin, and Co. ; the Riverside Press, 1886. – First publication date:1844 ; RP edition: 2003. – http://rpo.library.utoronto.ca/poem/2842.html . – P. 221–223. – PS 2250 E86 Robarts Library. [25.09.08].
- The Norton Introduction to Literature / J. Beaty, A. Booth, J. Hunter, K. Mays, W. Norton & Company ; [ed. by J. Hunter, A. Booth, K. Mays, P. Simon, K.Wildermuth, M. Johnson ; production manager D. O’Connor ; ed. assistant I. Evans; permissions manager N. Rodwan ; cover design D. Hoyt, art research N.Hoos; Library of Congress Cataloguing-in-Publication Data]. – Eighth edition. – New York ; London, 2001. – 2395 [14] p. + 2 elect. opt. discs. – ISBN 0-393-97687-4. – Includes bibliographical references and index.
- The Poetical Works of John Dryden / J. Dryden. – London. : Bell and Daldy (York Street Covent Garden), 1870. – 328 [10] p. – (The Aldine Edition of theBritish Poets. The Poetical Works of John Dryden in Five Volumes ; vol. III). – PR3410.E57.
- Wilde O. The Works of Oscar Wilde / O. Wilde. Golden Heritage Series. – London : Galley Press, 1987. – 1114 p.