Олександр ЧЕРЕДHИЧЕHКО
Київ
В історії українського перекладу XX ст. є постаті, які визначили його розвиток на багато років наперед. До них належить ГригорійКочур. Виступаючи 2000 р. у Києві на міжнародній конференції “Мови, культури і переклад у контексті євро- пейського співробітництва”, відомий російський перекладознавець, у минулому дисидент, Юхим Еткінд сказав: “Україна може пишатися тим, що вона має таких стовпів художнього перекладу, як Григорій Кочур і Микола Лукаш. Жодна євро- пейська країна не може похвалитися перекладачами такого штибу, які б перекла- дали з понад трьох десятків мов. Tут Україна тримає першість”.
У рік столітнього ювілею Г. Кочура варто зупинитися докладніше на його внескові у розбудову історії, теорії і практики українського художнього перекладу. Завдяки дивовижному поєднанню в одній особі поета, перекладача, історика, теоре- тика і критика перекладу Г. Кочур залишив глибокий слід в українському перекла- дознавстві. Cеред численних поетичних перекладів Майстра, які увійшли до збірки “Tретє відлуння” [6], – твори античних літератур (давньогрецької та римської) та сучасних літератур світу (англійської, німецької, французької, іспанської, італій- ської, румунської, польської, російської, білоруської, словацької, чеської, естон- ської, латиської, литовської тощо). Cаме вони є найкращим і найповнішим проявом творчої манери перекладача, зразком втілення його концепції поетичного перекла- ду. Однак аналізувати її можна також на основі глибокого вивчення теоретичних і літературно-критичних праць Г. Кочура, які зібрано у щойно виданій чудовій книжці “Література та переклад” [5]. Подібне вивчення дає підстави для кількох загальних висновків.
- Григорій Кочур заклав підвалини сучасної історії українського художнього перекладу. Його цікавили не тільки результати, а й сам цілісний перекладацький процес в Україні. Цілком очевидно, що його праці “Шекспір в Україні” [7], “Данте в українській літературі” [4], “Французька література в українських перекладах” [5:74-84], статті про чеську і словацьку літератури в українських перекладах [5:67-73], про здобутки й перспективи українського художнього перекладу [5:142-151] тощо, спрямовані на вироблення історичного погляду на перекладацький процес в Украї- ні. Ïх можна розглядати як готові розділи до повноцінної історії українського художнього перекладу, яку щеналежить створити. Разом з тим у науковій твор- чості Г. Кочур виходить за межі України для того, щоб вивчити питання перекла- дацькогоосвоєння та поширення творів української літератури у світі. Цій меті
присвячено його статті про переклади творів T. Шевченка польською [5:220-231] та французькою [5:243-251] мовами, про твори Лесі Українки в Iталії [5:254-255] та ін.
- Як теоретик перекладу, Г. Кочур обґрунтував тезу про множинність пере- кладацьких інтерпретацій, зумовлену низкою об’єктивних (складність об’єкта та історико-культурний контекст перекладу) та суб’єктивних (інтерпретаційна позиція та індивідуальний стиль перекладача) чинників. У статті “Майстри перекладу” [5:109-121] він вжив порівняння художнього перекладу з виконанням музичного твору, який є єдиним, проте кожен музикант виконує його по-іншому. Кочурове по- рівняння вже стало класичним і хрестоматійним. У статті “Верленове “Мистецтво поетичне” [3] Г. Кочур дав зразок методики зіставного аналізу перекладів, порів- нявши поетичні версії вірша П. Верлена, які належать М. Рильському, М. Оресту, М. Tерещенку та I. Костецькому. Tеоретично вагомим є висновок Г. Кочура про необхідність збереження національної своєрідності оригіналу у поетичному пере- кладі, зокрема при відтворенні ритміки вірша.
- Григорій Кочур сповідував принцип т. зв. джерелоцентричного перекладу (пор. англ. source-oriented translation, фр. traduction sourciste), який передбачає мак- симально можливе наближення читача перекладу до оригіналу. Причому цей прин- цип Метр застосовував у перекладах творів як давньої, так і новітньої літератури. Джерелоцентричний метод виключає “одомашнення” як форму засвоєння оригі- налу, допускає помірне очуження (екзотизацію) тексту перекладу, акцентуючи у такий спосіб на іншомовній належності оригіналу. Tакий підхід спонукає перекла- дача до самообмеження, стримування власного “я” для точного наслідування образ- но-смислової структури та стильової форми оригіналу і повністю вписується в нео- класичну школу перекладання, до якої належав Г. Кочур.
Як слушно зауважує Марина Hовикова у вступній статті до “Tретього від- луння”, Г. Кочур, називаючи себе адептом неокласиків,спирався на традиції Зе- рова-Рильського, яких уважав першими авторитетами у перекладацтві. “Подібно до Рильського, який ухилявся (як напише про нього Кочур пізніше) від ризикованих стилістичних експериментів, зате володів бездоганним смаком, ерудицією, широ- ким та органічним знанням рідної мови, Кочур також понад усе боїться “переяскра- вити” свої переклади, підмінити відтворення оригіналу його вільним переспівом, “перевдягти” автора в декоративне “українське вбрання” [9:10]. Звідси гранична точність і конкретність образної мови Г. Кочура, наближеної до оригіналу, увага до образної деталі, словесна економія, прагнення урізноманітнити поетичний словник за рахунок прямих іншомовних запозичень.
Hа таких рисах кочурівської манери перекладання наголошує і Л. В. Коломієць. Зіставляючи українські версії поеми T. C. Еліота “IстКоукер” в інтерпретаціях Г. Кочура та М. Москаленка, вона вказує, що “за своїм почерком Г. Кочур аске- тично-лаконічний, принципово точний у передачі поетичної деталі. Його поетична мова раціональна, відсторонена від безпосередньої емоції, а поетичний словник
сміливо включає в себе такі прямі запозичення, як імпозантність, панорама, екстаз, рейд, інтенсивність та ін.” [2:169].
Щоб досягти того, чого не знаєте, Мусите йти дорогою незнання, Щоб знайти те, чого не маєте, Мусите йти дорогою зречення…
(Пер. Г. Кочура).
Аби того сягнути, чого ви не спізнали, Вам треба йти шляхом невідання самого. Аби усе забути, чого у вас немає,
Вам треба йти шляхами відмови і відречень…
(Пер. М. Москаленка).
У T. C. Еліота:
In order to arrive at what you do not know
You must go by a way which is the way of ignorance In order to possess what you do not possess
You must go by the way of dispossession [2:159-160].
Дослідниця доходить висновку, що “переклад Г. Кочура виразно ощадливіший на слова, ніж переклад М. Москаленка”, і при цьому зауважує, що “в цілому, у варіанті Г. Кочура набереться чимало рядків, які можуть послужити взірцем пере- кладацької стислості” [2:160].
- Визнаючи множинність інтерпретацій органічною властивістю перекладаць- кого процесу, Г. П. Кочур, очевидно, не виключавадаптацію як форму перевтілен- ня оригіналу в перекладі. Iнша річ, як він ставився до такого типу перекладацької інтерпретації. Можна стверджувати, що Метр перекладу не був прихильником крайньої форми адаптації – травестії.
Чи можна у цьому контексті говорити про те, що адаптація не має права на існування у сьогоднішній теорії і практиці перекладу? Передтим, як відповісти на це запитання, варто зупинитися на дефініції поняття адаптації. Як виявляється, воно не є однозначним. УTлумачному перекладознавчому словнику Л. Л. Hелю- біна адаптація визначається як: 1. Cпосіб для створення відповідників шляхом зміни описаної ситуації з метою досягнення однакового впливу на рецептора.
2. Різноманітне опрацювання тексту: спрощення його змісту та форми, а також скорочення тексту з метою його пристосування для сприйняття читачами, котрі не підготовані для знайомства з ним в його автентичному вигляді. 3. Пристосування тексту для недостатньо підготовлених читачів [8:12-13]. Вочевидь, друге і третє тлумачення терміна перетинаються і, на мій погляд, їх можна було б поєднати.
Отже, основне протиставлення лежить між першим і другим значенням тер- міна. Якщо друге пов’язане з типом інтерпретації, який історично виник у перекла- дацькому процесі, то перше є модернішим і асоціюється з сукупністю дій, спрямо- ваних на пристосування перекладеного тексту до особливостей цільової мови і культури. Подібне пристосування, відоме сьогодні також під назвою “прагматична адаптація перекладу”, супроводжує будь-яке відтворення будь-якого тексту.
Hа нинішньому етапі розвитку перекладацького процесу крайня форма пере- робки оригіналу з метою його одомашнення не є прийнятною, хоч була дуже поши- реною у попередні епохи. Tому адаптацію у цьому сенсі можна і треба заперечу-
вати. Однак, адаптація як засіб зближення двох мовних і культурних дійсностей у процесі перекладу має цілковите право на існування, що доводять численні пере- клади, в тому числі Г. Кочура.
Адаптивна стратегія передбачає три основні дії (тактики) перекладача: різнома- нітні заміни елементів першотвору, вилучення окремих елементів та додавання нових елементів. Щодо замін, то вони можуть мати синонімічний характер (замість прямого відповідника вживається міжмовний синонім – аналог слова оригіналу), гіпо- та гіперонімічний характер (одиниця тексту оригіналу замінюється гіпонімом або гіперонімом, внаслідок чого відбувається семантична трансформація конкрети- зації або генералізації). Крім того, перекладацькі заміни можуть набувати антоні- мічного характеру у разі передавання вихідного слова або виразу його антонімом, а також використовувати модуляції, пов’язані зі зміною вектора семантичних відно- шень (наприклад, конверсивне перетворення причини та наслідку і навпаки).
Як показує аналіз Кочурових перекладів віршів, він широко користується так- тикою замін для пристосування перекладеного тексту до норм цільової мови, збе- реження версифікаційної системи та ритмомелодики оригіналу. Останні дві вимоги настільки суттєві для поетичногоперекладу, що інколи спонукають перекладача йти на свідому деформацію літературної норми, якщо вона здатна зберегти риму і ритм оригіналу.
У перекладах балад Ф. Війона Майстер застосовує гіперонімічні заміни для наближення до змісту і форми оригіналу, збереження структури римування та еквілінеарності як складників ритмомелодики. Tак, в “Епітафії у формі балади” об- разну деталь “Plus becquetés d’oiseaux que dés à coudre”, де ключовими є слова “oiseaux” (птахи) і “becqueter” (дзьобати), Г. Кочур передає узагальнено з викорис- танням модуляції: “Hа насненатлий птах свій голод пас”. Проте у наступному рядку, який в оригіналі звучить “Et arraché la barbe et les sources” (букв.: I вискубли бороду і вії), вжито синонімічний образ “…і з брів густих волосся вискуб…” У пере- кладі твору знаходимо і приклад гіпонімічної заміни через конкретизацію образу. Заклик ліричного героя до читача “Ne soyez donc de notre confrérie” (букв.: “Tож не йдіть до нашого братства”) Г. П. Кочур перекладає: “Щоб не зазнать вам всіх таких утіх”. Hаявні образні трансформації не шкодять відтворенню загального образно- естетичного змісту балади, а лише допомагають здійснити системну адаптацію відтворюваного тексту задля адекватного читачевого сприйняття перекладу.
Окрім системної, є ще так звана ідеологічна адаптація, зумовлена використанням іншомовного твору для висловлення ідей, співзвучних часові і просторові, у яких перебуває перекладач. Вона починається з добору творів для перекладу і має на меті сприяти змістовому збагаченню цільової культури, актуалізації ідеологічних проб- лем, які стоять перед нею. Ця теза не нова, позаяк вона відома з часів I. Франка. Чимало українських, а також російських перекладачів застосовували у своїй твор- чості прийоми ідеологічної адаптації. Cеред них і ГригорійКочур. При виборі
об’єкта перекладу Г. Кочура, поета і громадянина, цікавила як естетична цінність чужомовного твору, так і його етична та ідеологічна спрямованість, співзвучність акцентам часу, в якому він жив. Про це пише зокрема і Л. Cірик, міркуючи про Кочурів вибір для перекладу текстів польських поетів [10:178].
Для обґрунтування висунутого твердження повернімося до вже згаданої тут балади Ф. Війона. Hазва цього твору у перекладі Кочура звучить як “Епітафія у формі балади, писана собі й своїм товаришам у чеканні шибениці”. Перекладач додав другу частину назви(починаючи зі слова “писана”), яка відсутня в оригіналі, і зробив це, вочевидь, свідомо, аби наблизити його зміст до власної дійсності. Адже в умовах тоталітарного режиму додані образні деталі виглядали і сприймалися вкрай актуально. До подібної тактики Г. Кочур вдається в іншому місці балади, де також робить натяк на українську дійсність. Він вживає образне порівняння “Волосся вискуб, як солому з стріх”,якого немає і не могло бути в оригіналі, але яке є дуже влучним у національно-культурному контексті перекладу [11:193-194].
Tут можна згадати аналогічні приклади адаптації через додавання актуальних для цільової культури образних деталей у російських перекладах французької пое- зії. Відомий російський поет-перекладач XIX століття В. Курочкін певною мірою адаптує свої переклади пісень П. Ж. Беранже до російської дійсності, надаючи їм виразного ідеологічного забарвлення. Hаприклад, “Пан Юда” (“Mоnsieur Judas”) в його інтерпретації дещо русифікується, починаючи вже з назви пісні “Господин Искариотов”, у перекладі з’являються такі російські реалії, як “взятка” і назва реак- ційної газети “Cеверная пчела” (їх немає в оригіналі): “О всеобщем зле от взяток он не вымолвит двух слов”. Це дає можливість перекладачеві недвозначно вислови- тися щодо порядків у власній країні, хоча іншомовне походження тексту при цьому не перекреслюється і йдеться все ж про переклад, а не про переспів.
Iдеологічна адаптація першотвору у перекладі часто буває пов’язаною з бажан- ням сказати те, чого не можна сказати у власному творі через цензуру. Tаке вико- ристання іншомовного тексту свідчить про цілеспрямоване розширення його функ- цій у контексті культури, яка сприймає перекладений твір.
Адаптивну тактику додавання Г. Кочур використовує також для передачі пое- тичної сугестії, коли, за влучним висловом М. Hовикової, “розвитку думки по- справжньому й не відбувається. Зате першорядного значення набуває незвичайність мови. Звук керує змістом” [9:21].Xарактерними у цьому сенсі є Кочурові перекла- ди Верленових поезій, де сугестивності досягнуто звуковими повторами, асонан- сами та алітераціями, внутрішніми і зовнішніми римами – усім, що складає ритмо- мелодику вірша.
У перекладі знаменитої “Осінньої пісні” П. Верлена Кочурові вдається відтво- рити найтиповіші звукові образи оригіналу, його ритм, не допустивши при цьому якихось смислових втрат. Cемантичною домінантою твору є сум, навіюваний моно- тонним звучанням кожного рядка.Відсутність в українській фонетиці носових
голосних, яких чимало у французькому оригіналі, Г. Кочур компенсує вживанням римованих слів з подвоєним і простим “н”: неголосні – млосні – пісні, осінніх – голо- сіннях, годинник – дитинних. Зумисно збільшуючи кількість образних деталей, він розширює асоціативне поле вірша, щоб зберегти його сугестивну фоніку. Замість оригінального les sanglots longs у перекладі вжито мікрообраз з двома епітетами “неголосні млосні пісні”. Iнший мікрообраз “Je me souviens des jours anсiens” пере- дано розгорнуто за рахунок додавання конкретних деталей: “Линуть думки в давні роки мрій дитинних”. Hарешті в останній строфі “Пісні” Г. Кочур замість двох дієслів вживає чотири, вносячи у текст перекладу власну образну деталь “Вийду я в двір” (в оригіналі “Je m’en vais”), яка ніби поєднує два різні світи – авторський і перекладацький.
Щоб дати змогу вдумливому читачеві виконати самостійно зіставний аналіз, пропоную повний текст оригіналу і його українську версію, яка видається мені блискучим взірцем Кочурової перекладацької майстерності:
Les sanglots longs Des violons
Hеголосні Млосні пісні
De l’automne Cтрун осінніх
Blessent mon cœur D’une langueur
Cерце тобі Tоплять в журбі,
Monotone. В голосіннях.
Tout suffocant Et blême, quand
Блідну, коли Чую з імли –
Sonne l’heure. Б’є годинник:
Je me souviens Des jours anciens
Линуть думки В давні роки
Et je pleure. Мрій дитинних.
Et je m’en vais Au vent mauvais
Вийду я в двір –
Вихровий вир –
Qui m’emporte В полі млистім
Deçà, delà, Pareil à la
Крутить, жене, Hосить мене
Feuille morte [12:58]. Зжовклим листям [6:401].
А. Гризун, досліджуючи новаторство Г. Кочура в інтерпретації поетичної су- гестії, наводить приклад з трагедії Шекспіра “Гамлет”. Hавіювальну силу тут має задушевна пісня Офелії, переклад якої вимагає чималих творчих зусиль. Адже перекладач має зберегти мінорний образний малюнок та сугестивну силу пісні і водночас зробити так, щоб вона стала фактом української пісенної культури. Г. Ко- чурові вдається впоратися із цим нелегким завданням:
Ой умер він, люба пані, Вмер, не ожива.
У ногах у нього камінь, В головах трава.
Hа думку дослідника, “перекладач явно вписує свою версію в регістр україн- ського фольклору: вигук “ой”, повтори-уточнення “умер він”, “вмер, не ожива”, образна антитеза “У ногах у нього камінь, / В головах трава”. Все це риси нашого рідного фольклору” [1:173-174]. Отже,творчий прийом додавання як засіб адапта- ції іншомовного тексту до вимог цільової мови і культури може спиратися на сти- лістичні ресурси власної літератури, зокрема лексику, синтаксис і фоніку фольк- лору, що продемонстрував своїм перекладом Шекспірового твору Г. Кочур.
Практика перекладу, що включає і перекладацький доробок Г. Кочура, переко- нує, що не буває додавань без певних вилучень. Важливо, аби вилучення торкалися незначущих деталей, які не впливають на збереження смислової і жанрово-стиліс- тичної домінант першотвору. Прикладизастосування такої тактики можна віднайти у багатьох Кочурових перекладах з різних мов. Tак, перекладаючи баладу Ф. Війона, присвячену видатним жінкам минулих часів, Г. Кочур заради збереження поетичної форми вилучив п’ять онімів з 17 наявних в оригіналі. Cередвилучених онімів – назва французького міста Руана, де англійці спалили Жанну д’Арк. Г. Кочур компенсує цю втрату описовим відповідником, який узагальнено передає образну деталь:
Де горда орлеанка Жанна,
Офіра ворогів лихих? [6:391-392].
Cлід, однак, пам’ятати, що вилучення може потягти за собою втрату ключових елементів образно-смислової системи оригіналу, і в цьому полягає його небезпека, уникнути якої інколи не вдається навіть досвідченому перекладачеві. У другому, переробленому варіанті перекладу згаданої вище поеми “Iст Коукер” Г. Кочур наблизився до форми рівноскладового римованого вірша, але при цьому втратив один із центральних образів поеми – образ виру чи коловороту (vortex), який сим- волізує нестримний рух часу. Як зазначає Л. Коломієць, оригінальна образність, виражена в рядках
Whirled in a vortex that shall bring The world to that destructive fire
і відтворена в першому (неримованому) варіанті перекладу (“Кружляючи в вирі, що ввергає світ у нищівне полум’я”), загубилася у другому (римованому) варіанті:
Постане той нищівний пломінь,
Що світ весь спалить нанівець [2:162-163].
Цей приклад свідчить, що суперечність між формою і змістом тяжіла і тяжі- тиме над перекладачем поезії, а її розв’язання не обходиться без жертв. Загалом зорієнтована на оригінал, але далеко не буквалістська концепція поетичного пере- кладу Г. Кочура допускає різноманітні образні трансформації, спрямовані на адап- тацію іншомовного твору до норм мови перекладу і потреб культури-сприймача.
Адаптивна стратегія Майстра аж ніяк не виходить за межі того, що прийнято називати перекладом. Hасамкінець хотілося б наголосити на необхідності подаль- шого вивчення перекладацької техніки (точніше – технік) Григорія Кочура, що дозволить розкрити його творчу лабораторію для сучасних перекладачів.
- Fризун А. Hоваторство Григорія Кочура в інтерпретації французької, англійської (аме- риканської) та російської поетичної сугестії українськоюмовою / А. Гризун // Григорій Кочур і український переклад : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Київ – Iрпінь, 27–29 жовт. 2003 р. / [редкол.: О. I.Чередниченко (голова) та ін.]. – К. ; Iрпінь : Перун, 2004. – C. 171–176.
- Коломісць Л. Поема “Iст Коукер” T. C. Еліота в перекладі Г. Кочура : особливості від- творення стильової тональності / Л. Коломієць // Григорій Кочур і український пере- клад : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Київ – Iрпінь, 27–29 жовт. 2003 р. / [ред- кол.: О. I. Чередниченко (голова) та ін.]. – К. ; Iрпінь : Перун, 2004. – C. 158–170.
- Кочур F. Верленове “Мистецтво поетичне” / Г. Кочур // Поезія. 1988 : збірник / [редкол.: О. Лупій (ред.) та ін.] – К., 1988. – Вип. 2. – C. 111–117.
- Кочур F. Данте в украинской литературе / Г. Кочур // Дантовские чтения. 1971 / под общей ред. И. Бэлзы. – М., 1971. – C. 181–203.
- Кочур F. Література та переклад. Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Iнтерв’ю. У 2 т. T. 1 / Г. Кочур ; упоряд.: А. Кочур, М. Кочур ; [авт.вступ. сл. I. Дзюба, Р. Зорівчак]. – К. : Cмолоскип, 2008.– 612 с.
- Кочур F. Tретє відлуння : поетичні переклади / Г. Кочур ; упоряд. А. Г. Кочур. – К. :
Рада, 2000. – 552 с.
- Кочур F. Шекспир на Украине / Г. Кочур // Мастерство перевода. 1966 / редкол.: К. Чуковский (глав. ред.) … Г. Кочур. – М., 1968. – C. 26–59.
- Нелюбин Л. Л. Tолковый переводоведческий словарь / Л. Л. Hелюбин. – Изд. 5-е. – М. :
Флинта-Hаука, 2008. – 320 с.
- Новикова M. Перекладацький світ Григорія Кочура / М. Hовикова // Кочур Г. Tретє від- луння : поетичні переклади / Г. Кочур ; упоряд. А. Г. Кочур. –К. : Рада, 2000. – C. 9–28.
- Сірик Л. Польська поезія в перекладах Григорія Кочура / Л. Cірик // Григорій Кочур і український переклад : матеріали міжнар. наук.-практ. конф.,Київ – Iрпінь, 27–29 жовт. 2003 р. / [редкол.: О. I. Чередниченко (голова) та ін.]. – К. ; Iрпінь : Перун, 2004. –
C. 177–189.
- Мередниченко О. Про мову і переклад / О. Чередниченко. – К. : Либідь, 2007. – 248 с.
- Verlaine P. Fêtes galantes : Romances sans paroles / P. Verlaine. – Paris : Gallimard, 1998. – 192 p.