Головна Поезія РОЗМОВА (Кошмар)

РОЗМОВА (Кошмар)

by Redaktor

Сліпа біляста ніч, і неприм’ята постіль,
І постать, схилена коло вікна. Ну, що ж!
До мене просяться мої нужденні гості:
Блідий, непевний вогник, сірий дощ,
Та ще хистка, обскубана ялина…
Обстали… Я мовчу. Й вони мовчать собі.
Глухоніма розмова тяжко плине…
Все хвилями. Все смугами. Як біль.
В мигтінні вогника вчуваю: Що? Немає?
Ніколи вже?..Скінчилось?.. Боляче’?!.
Ялинка вітами співчутливо хитає.
Нечутно дощ заходиться плачем.
І – павза болісна… І знов, і знов те саме:
Ялинка прошумить – „ Усе… межа »
І блідо вогник блимає сльозами.
І дощ, не стримавшись, уголос: „Жах!..»
І знов вони мовчать, і я до них ні слова.
Ридають… блимають…тремтять і знов, і знов
На мигах тягнеться пекельна ця розмова,
Найбезпорадніша з усіх моїх розмов.

1.ІV.1947

За темою