19
Все літо злі палаючі суховії,
Мов хижі степові кочовики,
Шугали в полі, сушачи думки,
На попіл перепалюючи мрії.
Тепер інакший вітер степом віє;
Безжалісний, морозяно-шорсткий,
Моїх надій найдальші тайники
Він повива в замети безнадії.
Коли вже вихор схопиться новий?
Не легіт, пустотливий і пестливий,
А налітний, ревучий буревій,
Що розжене околишню імлу,
Що рознесе дощенту твань гнилу,
Що перевернуть світ грізні його пориви!