16
А дивно буває, справді: от я, приміром, роздвоївся.
Перший я: гарячково граю в життя; удаю
Ніби все як слід; хворобливо сміюсь;
А серцю несила терпіти вже; нерви мов
струни,
душа в неспокої вся;
І одчаю свого не сховаю, й розгубленості не втаю;
Так, неначебто мушу кудись іти, а згадаю –
піти нема куди,
Ну, і стримую смішне, зрадливе, ганебне,
дитинне бажання заплакати.
Другий я: примостившися збоку, здивовано
те споглядає –
Мовляв, пропадеш ти, небоже, лишень тобі
волю дай,
І опікується над першим, і радить йому:
„Перестань, мов,
Будь мужній принаймні – все рівно
ніщо не поможеться!»
А тим часом і перший я, і другий я однаково
танемо,
Наближаючись до повного знеможення.
17.V.1947