Головна Цитати

Цитати

by host

Чого б я бажав молодим перекладачам, можна укласти у формули: 1) перекладайте більше; 2) перекладайте менше. Така діалектика зрозуміла. Перекладати треба багато, охопити світову літературу – це з одного боку, а з другого – щоб кожен розвивав у собі критичне ставлення до власної роботи. А то візьметься молодик перекладати якогось поета – приносить два зошити, зроблені абияк, замість узяти два вірші та в тридцяти варіантах списати два зошити.

***

Які труднощі в перекладі? Перекладачі ще мало знають і мало вміють. Треба, щоб кожен був майстер.    

Григорій Кочур (Із інтерв’ю з Анатолієм Перепадею, 1996р.)

Кожен твір перекладається по-інакшому, – як коли, то «система образних засобів» виникає так раптово й остаточно, що її не треба й «відшліфовувати», а коли – то це тривалі й дуже складні пошуки, сумніви, численні варіанти. А єдиної схеми процесу перекладання з поділом на етапи у мене немає. «Зовсім абстрагуватися від оригіналу» неможливо, не можна примусити себе забути оригінал, коли його знаєш. А от відступи від оригіналу, більші або менші, усвідомлювані, але вимушені, викликані найчастіше «опором матеріалу», – такі відступи трапляються. І що менше їх, то краще. Дехто з перекладачів намагається виставити цю біду як заслугу, – мовляв, я зробив це свідомо, бо так краще, це моя боротьба з буквалізмом і т. д. Такі міркування – від лукавого. Потрібно перекладати не «краще від оригіналу», а так, як в оригіналі.

***

Щодо еквілінеарності – то я великий прихильник її. Якщо йдеться про твори строфічні, то тут, мабуть, ніхто не заперечуватиме, що Дантову поему треба перекладати тільки терцинами, що у віршованій трагедії Расіна, де рядки мають римуватися попарно, кількість рядків у перекладі мусить дорівнювати кількості рядків у оригіналі. Бажано було б, щоб і в віршованих астрофічних творах було те саме. Але в окремих випадках можна, мабуть, зрідка допустити й винятки. Це стосується, скажімо, Шекспірових драм. Загальновідома істина, що англійські слова коротші за українські (що, проте, заперечував Борис Тен), інколи призводить до того, що в перекладі не вміщується все, що є в оригіналі, а якщо вміщується, то в надто спресованому вигляді й втрачає природність і невимушеність вислову. В таких випадках можна допустити збільшення тексту на якийсь там рядок. Але нехай це буде лише зрідка.

***

Чи намагаюсь я, перекладаючи класику, наблизити її до сучасного читача? Це питання, признаюсь, не зовсім мені зрозуміле: усе, що я перекладаю, і класику, і некласику, я перекладаю для сучасного читача (ну, може, трошки сподіваючись, що і для майбутнього читача теж). Наближаю я цю класику вже тим, що коли читач не знає мови, з якої я перекладаю, то в перекладі він може познайомитися з твором, неприступним для нього без перекладу. А які ж іще способи наближення можуть бути? Колись удавалися до таких способів, як заміна реалій оригіналу на «рідні», зміна імен героїв на ближчі для читача перекладу. … Нехай в окремих випадках справу вирішує такт перекладача, його досвід, смак, поетична інтуїція – часом це дає добрі наслідки. Ну а наближати класику до читача, спрощуючи її, модернізуючи мову – цього, звичайно, не треба робити. Читач повинен знати класику справжню, а не «пристосовану».

***

Справжній перекладач – творча особистість. Найкраща властивість доброго перекладача та, що він не намагається висувати цю свою особистість на перший план, він намагається підкорити її творчій особистості автора оригіналу. То вже перекладачева індивідуальність виявляється в перекладі сама собою, незалежно від намірів перекладача. Отак найкраще, – так завжди й треба поводитись.

***

Ідеальна ситуація у виборі твору для перекладу повинна бути та, коли його не доводиться вибирати, коли твір сам вибере перекладача – так його захопить, що той мусить його перекладати

***

На мою думку, перекладач і не повинен перебудовуватись. Чого тільки не навигадували перекладознавці, прирівнюючи перекладача то до того, то до сього! Порівнювали його й з актором. Є в цьому порівнянні якийсь сенс. Адже доля перекладача – повторювати чужі слова. Слова, що належать авторові або ліричному героєві твору. Як і актор, перекладач повинен перевтілюватися, «входити в образ» того, кого він грає в даний момент, повинен дбати, щоб слова, сказані у творі, перенесені на інший мовний ґрунт, усе-таки якоюсь мірою відповідали словам оригіналу. Можлива ситуація, коли актор грає роль героя, близького йому думками й настроями. А буває й навпаки. А перевтілюватися треба, треба, щоб глядач повірив, що на сцені справді герой, задуманий автором, а не актор, що невправно симулює подібність до цього героя.

***

 Як готуватись? У вузькому розумінні цього поняття – озброївся оригіналом, словниками, папером, ручкою, друкарською машинкою – ото й весь підготовчий етап. Сідай і перекладай. А якщо розуміти це широко, то все життя перекладача – суцільний підготовчий етап. Перекладач мусить бути освіченою людиною, знати якнайбільше – хтозна, з чим йому доведеться зустрітися в тому чи тому перекладі. Беручись перекладати один твір якогось письменника, бажано знати всю його творчість і біографію, та все те ще й на тлі епохи. Та щоб критична література теж не була для перекладача книгою за сімома печатками. Та щоб можливості творчої індивідуальності письменника, його стилістична манера, його місце в літературі національній та в контексті літератури світової не були секретом для перекладача

***

Стилізація – це імітація якогось мовного стилю, стилістичної манери. Перекладач у своїй роботі саме це й здійснює – імітує засобами своєї мови стилістику оригіналу. Отже, переклад самою природою своєю надає певну стилізацію. То чи не ясно, що ставитись до стилізації негативно перекладачеві не випадає?

***

Якщо маємо вкраплення діалектизмів та просторіччя у творі, писаному літературною мовою, то їх треба просто відтворювати в перекладі, та й годі. Складніше, коли маємо твори, всуціль зіткані з мовно-діалектної основи, як-от «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського або «Камінна душа» Гната Хоткевича. Не кажу вже про тих письменників, що самі зросли в тому діалекті й для них він був мовою щоденного вжитку: Василь Стефаник, ще більше Марко Черемшина. Перекладачі цих творів запевняють, що діалекту відтворити не можна, отже, не варто й змагатися. Скажімо, яким діалектом російської мови користуватися, перекладаючи твори з життя гуцулів-горян? У російській же мові нема бодай приблизного відповідника до їхньої говірки. Частина правди в таких міркуваннях є. Але все-таки згадані українські письменники вдаються до діалекту не лише тому, що їхні герої насправді так розмовляють і було б нереалістично змусити їх розмовляти інакше: діалект у цих творах набуває характеру естетичної категорії, надає їм особливої мальовничості, неповторної своєрідності. Зовсім зігнорувати цей факт – значить набагато збіднити переклад. Інша справа, що це дуже нелегко й вимагає мобілізації всіх можливостей і літературної мови, й діалектів. А таке не кожному перекладачеві по силі. Через те й виникають різні теоретичні міркування про неперекладність деяких мовних особливостей оригіналу. 

***

Кожен, хто перекладає вірші, повинен бути поетом. Неодмінно. Не в розумінні автора власних друкованих віршів, а в розумінні майстра поетичної форми, а Лукаш володів віршем так, що тут йому не один поет-«професіонал» міг би позаздрити, і знань теоретичних з поетики у нього було стільки, що на кількох би вистачило.                        

Григорій Кочур (Із інтерв’ю з Ростиславом Доценко, 1989р.)

 А взагалі я вважаю ті роки, коли склалося своєрідне перекладацьке «тріо»: Рильський, Лукаш і я, золотими роками свого життя. Наші досить пізні насиджування на дачі Рильського в Голосієві – незабутні

Григорій Кочур (Інтерв’ю 1989р. з Миколою Мірошниченком «Не тьмаряться звуки, не мовкнуть барви…»).

– Є два методи перекладу: або перекладач іде з автором у його країну, або веде його у свою країну.

– Який метод Вам особисто ближчий?

– Байдуже. І той, і той.              

Григорій Кочур (Із інтерв’ю з Ганнусею Гончарик, 1991р.)

Бабин Яр, безумовно, геноцид, втілення офіційної політики фашизму щодо єврейського народу. З цієї точки зору ідеологічні викрутаси, інше тлумачення цього факту, намагання відібрати в євреїв сумний привілей бути головною жертвою – важко зрозуміти.

***

Чи не є непомітним це море крові в пам’яті народів України й світу? Безперечно, ніяке море крові не може вивітритися з людської пам’яті – навіть при наявності злочинів такого масштабу, скоєних пізніше. Чи засвоїли ми уроки історії? На жаль, життя показує, що людство ті уроки ігнорує, в кращому разі – засвоює частково. Так, скажімо, коли б ініціатори жовтневих подій 1917 року простудіювали історію французької революції у викладі Томаса Карлейля й усвідомили неминучі наслідки насильницького нав’язування рецептів загального щастя – їхній рушійний ентузіазм дещо б зменшився. На превеликий жаль, цього не сталося…                  

 Григорій Кочур (Із інтерв’ю з Леонідом Фінбергом, 1992р.)

Звідки я черпав сили, стійкість і т. п.? Коли бравого вояка Швейка, якому довелося сказати фразу ламаною німецькою мовою, спитали, звідки він навчився німецької, він відповів: «Сам від себе».

***

 Розгадувати свою долю й своє призначення на світі – та це ж такий ребус, така ломиголовка, що я досі не брався, та, мабуть, і не візьмусь її розгадувати.

***

Пора, яку ми переживаємо, справді й тяжка, і радісна. На прогнозування нема часу – треба жити. Майбутнє України? Думаю, буде ще всякого. Та вона все перетриває. Наша справа – допомогти їй. Бо Україна – це ж частково і ми. Працюймо – кожен як тільки може, докладаючи всіх сил, – і майбутнє України забезпечене.             

Григорій Кочур (Із інтерв’ю з Людмилою Таран, 2000р.)

«Ми скромним словом правди тихої стозвукий галас переборем»

Григорій Кочур