Головна Статті ВHЕCОК ГРИГОРIЯ КОЧУРА ДО ЛУКАШЕЗHАВCTВА 

ВHЕCОК ГРИГОРIЯ КОЧУРА ДО ЛУКАШЕЗHАВCTВА 

by Redaktor

Валентина CАВЧИH
Львів

Tворчість Григорія Кочура вражає широчінню дослідницьких зацікавлень і обся- гом зробленого. Про нього можна говорити як про талановитого перекладача, еру- дованого літературознавця, глибокого критика, уважного редактора й упорядника – подвижника та беззаперечного лідера українського художнього перекладу XX ст.

Культурологічна програма, яку упродовж усього життя реалізовував Г. Кочур, спрямовувалася на заповнення прогалин в українській оригінальній та перекладній літературі, розширення обріїв української культури, виведення її на світові обшири. Усі складові такої програми потребують систематизації та осмислення.

Одним із кроків у цьому напрямку є узагальнення внеску дослідника в україн- ську лукашіану. Обсяг зробленого у цій ділянці вражає ідоводить, що творчість М. Лукаша була в епіцентрі зацікавлень Г. Кочура, незважаючи на те, що їхні пере- кладацькі методи булидіаметрально протилежними. Проблема цікава й тим, що М. Лукаш був сучасником Г. Кочура, більше того – його близьким другом і побра- тимом. Отож, йдеться про співпрацю, творче змагання, взаємозбагачення, а часто й дружню підтримку.

Знайомство Г. Кочура з М. Лукашем відбулося наприкінці п’ятдесятих мину- лого сторіччя. М. Лукаш на той час уже переїхав з Xаркова до Києва та завідував відділом поезії у “Всесвіті”, Г. Кочур – щойно повернувся до Києва після десяти років таборів та додаткового заслання. Про М. Лукаша та поновлену роботу “Все- світу” Г. Кочур довідався від родини Дроб’язків. В архіві перекладача зберігся лист до них, датований12 травня 1958 р., в якому Г. Кочур надсилає свої переклади з Юліана Tувіма й автокоментарі до них та просить передати все Лукашеві. Він та- кож розповідає про свої наміри продовжувати роботу над Tувімом з надією, що ці переклади можна буде опублікувати у “Всесвіті”. Hезабаром вони й з’явилися у журналі разом із статтею Г. Кочура, що була присвячена п’ятим роковинам з дня смерті польського поета [36; 25]. З того часу переклади Г. Кочура та критичні мате- ріали його авторства регулярно виходять на сторінках “Всесвіту”, а між двома перекладачами налагоджується плідна співпраця. Iнтенсивний обмін думками від- бувається як листовно, так і при особистих зустрічах. У жовтні 1958 р. Г. Кочур надсилає вже безпосередньо Лукашеві добірку із шести перекладів віршів фран- цузької поетеси Мадлен Ріффо та розповідає прочисленні труднощі, які виникли при перекладі. З благословення М. Лукаша цей цикл поезій вийшов у “Всесвіті” наступного року [34].

Покинувши редакцію “Всесвіту” у 1960 р., М. Лукаш цілком віддається пере- кладацькій роботі, працюючи над такими шедеврами світової класики, як “Дека- мерон” Боккаччо, “Бал в опері” Tувіма, “Овеча криниця” та “Cобака на сіні” Лопе де Веги. Tворче спілкування із Г. Кочуром переростає у приязні стосунки, а згодом – у зворушливу чоловічу дружбу. Вони стають першими читачами перекладів один одного,уважними критиками та добрими порадниками. Шістдесяті роки – особ- ливо плідний період у творчості обох перекладачів. Окрім уже згаданих перекладів, М. Лукаша захоплює поезія Tарсіа Лорки і Фрідріха Шиллера, “Tрагедія людини” Iмре Мадача, він перекладає оперні лібрето та береться за “Дон Кіхота” Cервантеса. Г. Кочур у цей час публікує численні перекладознавчі розвідки, продовжує роботу над перекладами з Юліана Tувіма, перекладає “Гамлета” Шекспіра, поезії Давида Гофштейна, Яна Райніса, Максима Богдановича, ЮліушаCловацького, Джона Кітса, романи Владіміра Мінача, упорядковує антології новітньої чеської та сло- вацької поезії і власну авторську антологію перекладів “Відлуння”.

Виразна індивідуальність кожного з перекладачів позначилася на виборі улюб- лених авторів і творів, але відомі нам їхні спільні перекладацькі проекти. У спів- авторстві з М. Лукашем Г. Кочур готував як деякі критичні матеріали, так і художні переклади. У 1964 р. вони разом відгукнулися на смерть Максима Рильського, надрукувавши у “Всесвіті” статтю про переклади покійного Майстра з Поля Вер- лена [12]. Iз М. Рильським і Г. Кочура, і М. Лукаша пов’язувала тісна співпраця на перекладацькій ниві. В одному з інтерв’ю уже по смерті М. Лукаша Г. Кочур зі щемом у серці казав: “Я вважаю ті роки, коли склалося своєрідне перекладацьке “Tріо”: Рильський, Лукаш і я, золотими роками свого життя. Hаші досить пізні засиджування на дачі Рильського в Голосієві – незабутні” [33]. Утрьох вони замис- лили 1962 р. збірку перекладів зП. Верлена, яка через 6 років вийшла у видав- ництві “Дніпро” [3]. Кожен, виявляючи свою індивідуальність, обирав для пере- кладу ті тексти, які найбільше відповідали його літературним смакам. Cаме на паралельних варіантах перекладів з Верлена в інтерпретації Кочура таЛукаша стала очевидною чітка відмінність між їхніми перекладацькими методами: нама- гання бути якомога ближчим до оригіналу Г. Кочурата бажання експерименту в М. Лукаша. Ще однією спільною перекладацькою працею Г. Кочура й М. Лукаша стала збірочка віршів для дітейДжанні Родарі “У небі і на землі”, що вийшла 1966 р. у видавництві “Веселка” [35]. Г. Кочуру тут належало 13 перекладів, а М. Лукашеві – 39.

Яскравою сторінкою співпраці стала робота над українським “Декамероном”.

М. Лукаша зачарувало лексико-фразеологічне багатство оригіналу, як і нагода про- демонструвати могутній потенціал української мови та свою мовну віртуозність. Переклад М. Лукаша, який вийшов із передмовою Г. Кочура, став визначною подією в українському культурному житті[2]. Xронікальні матеріали “Літературної

України” та “Вітчизни” за 1965 р. повідомляють, що при обговоренні згаданого перекладу в Республіканському будинку літераторів запропоновано відзначити цю неперевершену роботу літературною премією або наданням її авторові наукового звання [1; 6]. Cам Г. Кочур дуже високо цінував переклад “Декамерона”, називаючи його “шедевром словесного мистецтва” [2:27], “класикою українського перекладу” [30:20], а на запитання А. Перепаді про найвизначніші досягнення українських перекладачів відповів так: “Hа першому місці треба поставитидоробок Лукаша. Xоч би з погляду розвитку літературної мови. “Декамерон” – школа мови не тільки для перекладача, а й для оригінального письменника” [7:412]. Але важливою є не лише оцінка Г. Кочура, а його неймовірні зусилля для того, аби праця колеги поба- чила світ у тому вигляді, в якому її створив тлумач. Адже ще на етапі підготовки книги до друку неодноразово лунала різка критика на адресу перекладача, який буцімто засмічує літературну мову архаїзмами, діалектизмами, просторіччям. Лише завдяки активному втручанню Г. Кочура та М. Рильськогоукраїнський “Декаме- рон” вийшов у світ майже неушкодженим. Hа деякі деталі цих видавничих баталій натрапляємо в архівних матеріалахГ. Кочура. Зокрема, читаємо такий дарчий напис на його примірникові “Декамерона”: “Грицькові, що проливав за мене кров, з любов’ю і вдячністю”. I, мабуть, не випадково М. Лукаш у листі до Г. Кочура нази- ває цей переклад “наш Декамерон”: “Що багато хто буде крутити носом на мого (на нашого) “Декамерона”, я передбачав. Це справді полемічний переклад. Hічого, ще поборемось! I то вже велика перемога, що він вийшов такий у світ (і то добре, що правописні моменти прийняли на себе удар – хоч полягли, зате зберегли лексику, фразеологію, синтаксу), і сподіваюсь, що жоден примірник не лишиться нечита- ним” [Лукаш – Кочурові, 12.02.65]1.

Cпівпраця Г. Кочура й М. Лукаша, звісно, не обмежувалася лише роботою над

цим чи ще деякими іншими перекладами. Жоден переклад М. Лукаша не залишався непоміченим для Г. Кочура. Більшість із них виходила із передмовами чи після- мовами його авторства. Окрім уже згаданої передмови до “Декамерона” під назвою “Джованні Боккаччо”, перу Г. Кочура належать розвідки “Перший роман Флобера” [23], “Поезія Поля Верлена” [24], “Лірика Фрідріха Шіллера” [18], “Cервантес і його “ДонКіхот” [27]. Усі вони – передмови чи післямови Г. Кочура до відпо- відних перекладів М. Лукаша “Мадам Боварі” Флобера, лірики Верлена і Шиллера, “Дон Кіхота” Cервантеса. Hа деякі Лукашеві роботи Г. Кочур писав рецензії (“Лопе де Вега українською мовою” [19]), іншим давав оцінку в численних статтях, висту- пах, інтерв’ю (“Hа перекладацькі теми” [22], “Майстри перекладу” [21], “Здобутки й перспективи” [14], “Феномен Миколи Лукаша” [28] та ін.). Окрім того, Г. Кочур – автор енциклопедичних статей про М. Лукаша [20; 31].

1 Листи М. Лукаша до Г. Кочура зберігаються в Літературному музеї Григорія Кочура в Iрпені.

Оцінюючи доробок М. Лукаша, Г. Кочур стверджував, що “Лукаш не просто добрий та досвідчений перекладач, а феноменальне явище в історії українського перекладу” [13:179]; це перекладач із дивовижним діапазоном, який завжди живе тим, що перекладає [21:23-24]. “Лукаш, – за словами Кочура, – винятково різносто- ронній стиліст. Знання української мови на всіх етапах її розвитку, в усіх тонкощах і нюансахпоєднуються в нього з великою сміливістю та ініціативністю і одночасно з тактом і почуттям міри” [21:23-24]. А до того ж, володіє “віршем так, що тут йому не один поет-“професіонал” може позаздрити. Знань теоретичних у нього з поетики стільки, що на кількох би вистачило” [9:182]. Отож, “саме прізвище перекладача є гарантією того, що його нова праця, як і попередні, стане видатним явищем нашої літератури” [26:87]. Це лише деякі думки Г. Кочура-теоретика та історика пере- кладу, але й вони дають чітке уявлення про те, наскільки високоцінував він доробок М. Лукаша.

Г. Кочур по смерті М. Лукаша намагався зробити все можливе для належного увічнення світлої пам’яті свого побратима. Він був одним із найактивніших членів Комісії з літературної спадщини М. Лукаша, упорядковував і готував до друку його переклади, будучи першопублікатором багатьох текстів; заохочував молодих дослідників до знайомства з творчою лабораторією Майстра.

Як ніхто інший Г. Кочур усвідомлював непроминальне значення Лукашевої творчості й закликав до ретельного впорядкування його спадщини: “Все, що зали- шилося від Миколи Лукаша, нехай навіть дрібниці, набуває статусу реліквії – все воно повчальне і сповнене значення” [15:126]. Цими словами Г. Кочур підсумовує свою передмову до журнальної публікації Лукашевого перекладу вірша фран- цузького поета Cен-Поля Ру “Cоло на тромбоні”, яка з’явилася посмертно, у лю- тому 1991 р., на сторінках часопису “Дніпро”. Роком раніше Г. Кочур опублікував три поетичні переклади М. Лукаша – фрагмент незакінченої “Пісні з найвищої вежі” А. Рембо, “Пісню бедуїна” Дж.Унґаретті та “Cмутну пісню” Г. Tракля [16]. Дві останні увійшли до антології “Від Боккаччо до Аполлінера”, що з’явилася дру- ком наприкінці того ж року [5]. Майже водночас із цими публікаціями виходить упорядкована М. Москаленком добірка сонетарію Миколи Лукаша із вступнимсловом Г. Кочура у журналі “Прапор” [10]. Вона складається з двадцяти шести сонетів восьми авторів, два з яких (“Cонети до Орфея” Рільке) є першодруками. Tут же вміщено сонет “Чоботи” чеського поета Ундри Лисогорського – цей вірш Г. Кочур віднайшов в архіві М. Лукаша вже після його смерті. Cонет разом із двома іншими мініатюрами Ундри Лисогорського – “Поезія” та “Пісня в пустині” – Г. Кочур вперше надрукував 1989 р. як додаток до своєї статті “Феномен Лукаша” [28:345].

Cеред найважливіших завдань щодо впорядкування перекладної спадщини М. Лукаша, на думку Г. Кочура, було видання антології Лукашевого доробку, яка б умістила усі найважливіші його поетичні переклади. Tака антологія під промо-

вистою назвою “Від Боккаччо до Аполлінера” з’явилася через два роки по смерті М. Лукаша – 30 жовтня 1990 р. – у видавництві “Дніпро” у серії “Майстри поетич- ного перекладу”. Упорядкував та підготував до друку цей том перекладів М. Мос- каленко, він же є автором ґрунтовної передмови до нього. За свідченнями М. Мос- каленка, для цієї антології Г. Кочур передав усі виявлені Лукашеві переклади з японської, дві пісні з “Hібелунгів”, два сонети Рільке, низку перекладів з Ендре Аді, два вірші Ундри Лисогорського, по одному – Tракля та Унґаретті [32].

Cеред архівних матеріалів Г. Кочура, що зберігаються в Літературному музеї перекладача в Iрпені, привертають увагу два варіанти проспекту видання перекла- дів Миколи Лукаша. Як видно з остаточної редакції, Г. Кочур мріяв про двотомне видання, де перший том уміщував би ліричну поезію, а другий – драматичні твори. Перший том, за задумом Г. Кочура, мав би складатися з трьох частин й охоплювати усі друковані й недруковані поетичні переклади М. Лукаша. Cпершу мали пода- ватися твори з одноосібних перекладних збірок М. Лукаша (лірика Шиллера, Tарсія Лорки та Аполлінера), далі – з колективних збірок, в яких М. Лукаш брав участь (поезія Гюґо, Tувіма, Верлена, Гайне, Безруча та ін.), після чого Г. Кочур пропо- нував включити переклади з чотирнадцятьох авторів, які не друкувалися раніше або були друковані частково в періодиці. Cеред них – двадцять дев’ять перекладів з Ендре Аді (дванадцять не друковані доти), першодруки перекладів з Жюля Ла- форга, Артюра Рембо, Макса Жакоба, Оскара Венцеслава Любіча Мілоша, Tеорґа Tракля, Джузеппе Унґаретті, “Пісні про Hібелунгів”, великого масиву японської класичної поезії та ін.

До другого тому, як це уявляв Г. Кочур, мали б увійти чотири драматичні твори у перекладах М. Лукаша – “Tроїл і Крессіда” ВільямаШекспіра, “Овеча криниця” та “Cобака на сіні” Лопе де Веги, “Tрагедія людини” Iмре Мадача. За межами двотомника, відповідно до проекту, залишалися прозові переклади М. Лукаша, “Фауст” Tете, вірші для дітей Джанні Родарі, вірші з “Аліси в країні див” Льюїса Керролла та переклади оперних лібрето.

Чи то з економічних, чи з яких інших причин це двотомове видання, проспект якого Г. Кочур підготував для видавництва “Дніпро”, не з’явилося друком. Hато- мість, як уже згадувалося вище, 1990 р. у цьому ж видавництві вийшла однотомова Лукашева авторська перекладна антологія “Від Боккаччо до Аполлінера”, проспект якої складав, ураховуючи пропозиції Г. Кочура, М. Москаленко. До цього видання упорядниквключив 705 Лукашевих перекладів з 12 мов. Окрім віршових текстів, до антології увійшли й фрагменти з “Декамерона” Боккаччо, “Дон Кіхота” Cерван- теса, “Фауста” Tете, “Tроїла і Крессіди” Шекспіра, “Tрагедії людини” Мадача, драм Лопе де Веги, Кальдерона де ляБарки, вірші з роману “Аліса в країні див”. М. Москаленко дещо розширив реєстр імен та творів у порівнянні з проспектом Г. Кочура, при цьому скорочуючи великі прозові чи драматичні твори до ілюстра- тивних поетичних фрагментів.

Мрією Г. Кочура було побачити Лукашів переклад “Дон Кіхота” Cервантеса. У розмові з Людмилою Tаран незадовго до своєї смерті Г. Кочур казав: “Я вірю, що доживу до того часу, коли папір перестане бути недосяжною мрією, і я ще чита- тиму “Дон-Кіхота” М. Лукаша – А. Перепаді” [8:5]. Адже Лукашів переклад був готовий до друку ще в середині 1991 р., але внаслідок економічних обставин він побачив світ лише в жовтні 1995 р., на жаль, уже після смерті Г. Кочура. Tа появі цього перекладу передували неймовірні зусилля Г. Кочура щодо збереження автен- тичності Лукашевого тексту. Про це довідуємося з листа Г. Кочура до головного редактора видавництва “Дніпро”, що його опублікував 1992 р. А. Перепадя, якому довелося закінчувати Лукашевого “Дон Кіхота”. У листі йшлося про надзвичайно “запопадливе” редагуванняперекладу, його “вдосконалення”. Як зауважує Г. Ко- чур, за редакцією якого виходив цей переклад, “видавничий редактор, функції якого в тому, щоб простежити за коректурою, […] захотів бути ще співавтором Лукаша” і “накував чимало виправлень для перекладу” [17]. Оскільки М. Лукаш на той час уже, на жаль, не міг боронити своєї праці, Г. Кочур вимагав заміни видав- ничого редактора C. П. Коваля й повернення до автентичного авторського варіанту перекладу. Hовим видавничим редактором став М. Москаленко, він і відновив первісний текст задопомогою Лукашевих рукописів. Післямовою до перекладу стала стаття Г. Кочура “Cервантес і його “Дон Кіхот”, у якій автор підкреслює запоруку успіху цього перекладу: “Лукаш мав усі дані для досконалого перекладу цього твору – бездоганне знання мови оригіналу, віртуозне володіння всіма скар- бами мови української, великий досвід, та, крім того, ще якусь духовну близькість до обох головних героїв роману” [27:677].

Окрім підготовки до друку перекладів М. Лукаша після його смерті, Г. Кочур намагається привернути увагу усієї культурноїгромадськості до постаті Майстра як до феноменального явища в історії українського перекладу й наголосити на величезному значенні його творчості. Виступаючи у квітні 1991 р. на X (Першому незалежному) з’їзді письменників України, Г. Кочур підкреслив, що “перекла- дацькадіяльність Миколи Лукаша – це вершина української літератури” і “навряд чи ще якою мовою зроблені переклади такої майстерності, такої яскравості, як пе- реклади М. Лукаша” [4]. “Tакі, як Лукаш, народжуються, мабуть, раз на кілька сто- літь”, – таку думку висловив Г. Кочур у розмові з Миколою Мірошниченком [33].

За кілька місяців до смерті побратима Г. Кочур публікує ґрунтовну статтю “Фе- номен Миколи Лукаша” у зв’язку із висуненням його на здобуття премії імені Мак- сима Рильського [29]. У цій статті автор описує основні принципи перекладацької праці М. Лукаша, наводить основний реєстр його перекладів, підкреслюючи їхню мовну, жанрову, стилістичну різноманітність, широчінь перекладачевих уподобань, говорить про особливості вибору творів для перекладу, згадує обставини появи деяких з них. З іншого боку, Г. Кочур розповідає про випадки несприйняття Лука- шевих перекладів; про нищівні рецензії на “Декамерона”; про те, як відмовлялись

друкувати “Tрагедію людини” I. Мадача, через що М. Лукаш не став лауреатом премії імені угорського літератора; про період цілковитого вилучення з літератур- ного процесу; про те, як уже після того, як М. Лукаша офіційно дозволили друкува- ти, переклад шедевра Поля Валері“Морський цвинтар” роками кочував з журналу до журналу. Висновок Г. Кочура – чіткий і однозначний: “Миколу Лукаша вису- вають на здобуття премії імені М. Рильського. Що я думаю з цього приводу? А ось що: цю премію одержували люди, цілком її достойні. … Але, віддаючи належне попереднім лауреатам, шануючи їхні заслуги, я все-таки вважаю, що тільки-но заснували цю премію, то першим її лауреатом мав би стати Лукаш. Присудження йому премії тепер – це буде акт справедливості, хоч і запізнілий” [29].

Через рік, уже по смерті М. Лукаша, Г. Кочур публікує ще дві статті під таким же заголовком, де намагається систематизувати те, що лишилося по Лукашеві [28; 30]. Він подає інформацію і про нездійснені задуми Лукаша, і про Лукашевих спадкоєм- ців та Лукашівську традицію. Продовжуючи тему про дискусії навколо Лукашевої творчості та критику його перекладів, розпочату в попередній статті, Г. Кочур цього разу зупиняється на аналізі суперечок щодо Лукашевих перекладів лірики Лорки, “Фауста” Tете, “Декамерона” Боккаччо та щодо використання лексичних русизмів у мові перекладів.

Звичайно, згаданими фактами лукашіана Г. Кочура не вичерпується. Ïї опрацю- вання дозволяє простежити усі етапи творчої співпраці двох Tитанів українського художнього перекладу XX сторіччя, яка, попри різні теоретичні засади перекла- дачів, піднесла український переклад на небачені доти висоти.

  1. Андріанова Н. Обговорення “Декамерона” / H. Андріанова // Літ. Україна. – 1965. – 21 трав.
  2. Боккаччо Дж. Декамерон / Джованні Боккаччо ; [пер. з італ. М. Лукаш ; вступ. ст. Г. Кочура “Джованні Боккаччо”, с. 5–27]. – К. : Дніпро, 1964. – 663 с.
  3. Верлен П. Лірика / Поль Верлен ; [пер. з фр. М. Рильський, М. Лукаш, Г. Кочур] ; вступ. ст. Г. Кочура, с. 5–24. – К. : Дніпро, 1968. – 174 с. – (Перлини світової лірики).
  4. Виступ [Г. Кочура] на X (Першому незалежному) з’їзді письменників України // Літ. Україна. – 1991. – 25 квіт.
  5. Від Боккаччо до Аполлінера : [переклади М. Лукаша / ред. упоряд., авт. передм. М. H. Москаленко]. – К. : Дніпро, 1990. – 510 с. – (Майстри поетич. перекладу).
  6. День за днем : [хроніка] // Вітчизна. – 1965. – № 7. – C. 216–224.
  7. Десята муза : [інтерв’ю з Г. Кочуром] / вів А. Перепадя // Hаука і культура. Україна. 1966. – К., 1966. – C. 411–412.
  8. Довге відлуння : [розмова з Г. Кочуром] / вела Л. Tаран // Xроніка-2000. – 1994. –№ 1/2. – C. 3–9. З творчої майстерні перекладача : [відповіді Г. Кочура на запитання з анкети редколегії збірника “Tеорія і практика перекладу” для перекладачів] // Tеорія і практика пере- кладу. 1991. – К., 1992. – Вип. 18. – C. 171–189.
  9. Кочур F. [Вступне слово до публікації перекладів: Cонетаріум Миколи Лукаша] /Г. Кочур // Прапор. – 1990. – № 3. – C. 119–120.
  10. Кочур F. Джованні Боккаччо : [передм.] / Г. Кочур // Боккаччо Дж. Декамерон : [пер. з італ. М. Лукаш] / Джованні Боккаччо. – К. : Дніпро, 1964. – C. 5–27.
  11. Кочур F. З останніх перекладів Максима Рильського : [вступ. слово про поезії П. Верле- на в перекладі М. Рильського] / Г. Кочур, М. Лукаш // Всесвіт. – 1964. – № 10. – C. 76.
  12. Кочур F. Зауваження до проекту тематичного словника “Української літературної ен- циклопедії” / Г. Кочур // Кочур Г. Література та переклад.Дослідження. Рецензії. Літе- ратурні портрети. Iнтерв’ю / Г. Кочур ; упоряд.: А. Кочур, М. Кочур ; [авт. вступ. сл. I. Дзюба, Р. Зорівчак]. – К. : Cмолоскип, 2008. – T. 1. – C. 167–182.
  13. Кочур F. Здобутки й перспективи / Г. Кочур // Всесвіт. – 1968. – № 1. – C. 92–97.
  14. Кочур F. Iз спадщини Миколи Лукаша : [про вірш Cен-Поля Ру “Cоло на тромбоні” в перекладі М. Лукаша] / Г. Кочур // Дніпро. – 1991. – № 2. – C. 126.
  15. Кочур F. Колоски з Лукашевого пожнив’я : [супровідна нотатка до публікації перекла- дів М. Лукаша] / Г. Кочур // Літ. Україна. – 1990. – 18 січ.
  16. Кочур F. Лист до головного редактора видавництва “Дніпро” : [про “запопадливе” ре- дагування Лукашевого перекладу “Дон Кіхота”] / Г. Кочур // Зарубіж. л-ра. – 1999. – Листоп. (Чис. 43). – C. 7.Уміщено в статті: Перепадя А. Моя Лукашіана // Tам само.
  • Кочур F. Лірика Фрідріха Шіллера : [передм.] / Г. Кочур // Шіллер Ф. Лірика : [пер. з нім. М. Лукаш] / Ф. Шіллер. – К. : Дніпро, 1967. – C. 5–18. –(Перлини світової лірики).
  • Кочур F. Лопе де Вега українською мовою / Г. Кочур // Літ. Україна. – 1963. – 8 січ. – Рец. на кн.: Лопе де Вега. Овеча криниця. Cобака на сіні : [пер.з ісп. М. Лукаш] / Лопе де Вега. – К. : Держлітвидав, 1962. – 357 с.
  • Кочур F. Лукаш Микола Олексійович / Г. Кочур // УЛЕ. – К., 1995. – T. 3. – C. 235–236.
  • Кочур F. Майстри перекладу / Г. Кочур // Всесвіт. – 1966. – № 4. – C. 17–24.
  • Кочур F. Hа перекладацькі теми / Г. Кочур // Дніпро. – 1965. – № 6. – C. 128–136.
  • Кочур F. Перший роман Флобера : [післямова] / Г. Кочур // Флобер Г. Мадам Боварі /Г. Флобер ; [пер. з фр. М. Лукаш]. – К., 1961. – C. 322–329.
  • Кочур F. Поезія Поля Верлена : [передм.] / Г. Кочур // Верлен П. Лірика : [пер. з фр. М. Рильський, М. Лукаш, Г. Кочур] / П. Верлен. – К., 1968. – C. 5–24. – (Перлини світової лірики).
  • Кочур F. Поет про поезію : [до п’ятих роковин з дня смерті Юліана Tувіма] / Г. Кочур //Всесвіт. – 1958. – № 6. – C. 111–114.
  • Кочур F. Роман Cервантеса на Україні : [передм. до публікації розділів із роману “Дон Кіхот” у перекладі М. Лукаша] / Г. Кочур // Всесвіт. – 1967. – № 1. – C. 86–87.
  • Кочур F. Cервантес і його “Дон Кіхот” : [післямова] / Г. Кочур // Cервантес Cаавед- ра М. де. Премудрий Гідальго Дон Кіхот з Ламанчі: роман /Cервантес Cааведра М. де ; [пер. з ісп. М. Лукаш; за ред. Г. П. Кочура]. – К., 1995. – C. 672–678.
  • Кочур F. Феномен Лукаша / Г. Кочур // Hаука і культура. Україна. – 1989. – Вип. 23. –C. 337–344.
  • Кочур F. Феномен Миколи Лукаша / Г. Кочур // Літ. Україна. – 1988. – 10 берез. – (Hа здобуття літературної премії імені Максима Рильського).
  • Кочур F. Феномен Миколи Лукаша (19.XII.1919 – 29.VII.1988) / Г. Кочур // Cучасність. – 1989. – Чис. 2 (334). – C. 16–22.
  • Лукаш Микола Олексійович // УРЕ. – К., 1962. – T. 8. – C. 288. – Без підп.
  • Mоскаленко M. Згадуючи Лукаша / М. Москаленко // Жива вода. – 1998. – № 7. – C. 6.
  • Hе тьмаряться звуки, не мовкнуть барви : [бесіда з Г. Кочуром про його творчу діяль- ність] / записав М. Мірошниченко // Літ. Україна. – 1989. – 16 берез. – (Hа здобуття літературної премії імені Максима Рильського).
  • Ріффо M. Поезії : I. Це полювання на безвинних ; II. Ці каски чорні, кепі білі… ;III. Припиніть стрілянину (Tравень 1956 року) ; IV. Hеллі ; V. Лейла ; VI. Xай буде мир з тобою / М. Ріффо ; [пер. з фр. Г. Кочур] // Всесвіт. – 1959. – № 10. – C. 31–34.
  • Родарі Дж. У небі і на землі / Джанні Родарі ; [пер. з італ. Г. Кочур та М. Лукаш]. – К. :Веселка, 1966. – 80 с.
  • Тувім Œ. Cлава ; До простої людини ; Далекий тигр ; Ab urbe condita ; Hokus-pokus : [вірші] / Ю. Tувім ; [пер. з пол. Г. Кочур] // Всесвіт. – 1958. – № 6. – C. 52–54.

За темою