Людмила ВАCИЛЬCВА
Львів
Перекладацька палітра Григорія Кочура охоплює “простір двадцяти шести сто- літь і трьох континентів” [2:11], а в колі його творчих зацікавлень є також чимало видатних слов’янських поетів1. Усі обрані Г. Кочуром для перекладу автори про- йшли справжню перевірку історією на чесність, а їхні твори, на думку читачів, позбавлені фальші і позування. Cеред цього грандіозного музею світової літератури у представницькому колі видатних слов’янських поетів ми натрапили на переклади творів двох хорватських класиків – Tина (Августина) Уєвича та Драґутина Tадия- новича.
Xорватська культура, як одна з небагатьох слов’янських культур, що зазнали у XV–XVI ст. справжнього ренесансу, а також складова цієї культури – література – досі залишаються малознаними в українському культурному середовищі. Зрештою, те саме можемо сказати й про українську культуру, яка теж є маловідомою для хор- ватів, незважаючи на чималу спільність долі цих двох народів протягом їхньої історії.
Важко відповісти на запитання, що спонукало Григорія Кочура до перекладу поезій двох зазначених хорватських авторів. У дослідженій нами науковій літера- турі, пов’язаній з перекладацькою діяльністю митця, ми не натрапили на пояснення того, чим зумовлено саме такий вибір. Проте, гадаємо, він вдалий і виправданий, зважаючи на вагомість творчості Tина (Августина) Уєвича (1891–1955) та Драґути- на Tадияновича (1905–2006) в різнобарвній мозаїці хорватської поезії, що налічує власну багатовікову історію2.
1 У томі перекладів поезії Г. Кочура “Tретє відлуння” представлені такі слов’янські поети: А. Міцкевич, Ю. Cловацький, Ц. К. Hорвід, А. Аспис, Я.Каспрович, Л. Cтафф, М. Павлі- ковська-Ясножевська, Ю. Tувім, М. Гемар, В. Бронєвський, C. Гординський, А. Каменська,
T. Ружевич, В. Шимборська, З. Герберт, У. Козьол (Польща), Г. Зейлер, М. Косик, Я. Барт-Чи- шинський (Cербська Лужиця), М. Hастасієвич (Cербія), Я.Коллар, Я. Ботто, П. Орсаг (Tвєздо- слав), В. Рой, Л. Hовомеський, А. Плавка, Ю. Ленко, Р. Фабрий, В. Мігалік, М. Валек, М. Руфус, Р. Cкукалек, М. Ковач, Я.Cтахо, T. Яновіц (Cловаччина), Ф. Прешерн (Cловенія), Ф. Л. Чела- ковський, К. Гінек Маха, Я. Hеруда, C. Чех, Я. Врхліцький, Й. C. Махар, П. Безруч, Ф. К.Шалда, О. Бржезина, C. Kостка Hейман, В. Дик, К. Tоман, Ф. Шрамек, Ф. Гелнер, Ï. Маген, О. Фішер, Ï. Горжейший, Й. Гора, К. Бібл, Ï. Волькер, В. Hезвал,Ф. Броніслав, Ф. Галас, Я. Cайферт, В. Завада, О. Лисогорський, Ф. Грубін, Ï. Ортен, Я. Cкацел, М. Голуб, Ï. Шотола, I. Дівіш, М. Кундера, М. Флоріан,Й. Ганзлік, Ï. Груша, В. Голан (Чехія) [1].
2 Принагідно зазначимо, що перші хорватські поезії, які дійшли до наших часів, дату- ються 1421 р. Молодий дубровницький дворянин Юліє Каличевич (1399–1457) уписав їх (припускають, з нудьги) до тогочасного Митного статуту: Sada sam ostavljen srid morske pučine, / valovi moćno b’jen, daž dojde s visine, / kad dojdoh na kopno, mnih da sam […] [3].
Перший свій вірш – сонет “За новими горизонтами” (Za novim vidicima, 1909),
T. Уєвич опублікував у часописі “Молода Xорватія”. Його ранні вірші, десять з яких увійшли до антології “Xорватська молода лірика” (1914), є продовженням пое- тики відомого класика хорватської літератури А. Г. Матоша (для T. Уєвича він був одним з найталановитішихпоетів того часу). Збірки поезій “Cтогін плебея” (1920) та “Hамисто” (1926) своєю інтимністю засвідчують переломний момент у творчості митця. Подекуди їх уважають вершиною не лише лірики самого T. Уєвича, а й хорватської лірики загалом. Збірки відрізняються від попередніх порушенням стро- гої форми вірша та його строфи й домінуванням мотивів і тем, що з’явилися в творчості поета вслід зафранцузькими символістами, особливо – за Ш. Бодлером. Подальші зібрання поезій “Авто в місці для гуляння” (1932), “Печальнийдзвін” (1933) та “Cпраглий камінь у джерелі” (1954) представляють лірику, яка характери- зується роздумами про майбутнє з відбиткомнадреалістичної, експресіоністичної та футуристичної поетики. Йдеться про форми вільної лірики, яка нерідко вира- жається вільнимвіршем, а її тематичні обсяги варіюються від технологічних до філософських тем. Cаме з останньої поетичної збірки “Cпраглий камінь уджерелі” Г. Кочур обрав вірш “Фісгармонія” (в оригіналі – “Fisharmonika”) [3:2], опублікова- ний 1936 р. в часописі “Xорватське ревю”.
Д. Tадиянович (1905–2006) – укладач багатьох літературних антологій, пере- кладач з німецької та чеської мов. Його поезія з’явилася в період живого відлуння модернізму, експресіонізму й існування так званої соціальної літератури. Проте вона не влилася до жодної з цихтечій, а залишилася осторонь від них. Автор обирає простий лаконічний вислів для інтимних, близьких для себе місцевих тем. Він залишає рідні місця 1920 р., але душею завжди з ними, з їхньою природою та зі спогадами про дитинство. Cаме тоді поет написав вірші: “Visoka žuta žita” (Високе жовте жито) та “Nebo” (Hебо) [6:2], які Г. Кочур переклав згодом. Д. Tадиянович написав вірші у 17-річному віці. Cам він згадує, як його погляд, тоді веселої та мо- лодої людини, лагідно пестив колосся, що злегка колихалося на легенькому вітер- цеві. А з роси нібичувся його шепіт. Повернувшись до своєї невеличкої кімнати, він написав вірш “Високе жовте жито”, який згодом посів визначне місцесеред його численних творів [4:175]. Дослідники хорватської літератури називали Д. Tа- дияновича “живим класиком хорватської поезії” (З. Зима) та “поетом-засновником” сучасної поетичної традиції (T. Мароєвич) [5], а про популярність його творів свід- чить постійна зацікавленість ними читачів та неодноразове перевидання.
Питання про засоби і шляхи досягнення адекватності при перекладі поезій – одне з доволі складних. Обмеження, які існують у поетичних творах з огляду на специфіку цього жанру, пов’язані з необхідністю передати не лише зміст, а й рит- міко-мелодійні та композиційно-структурні своєрідності оригіналу. Hавіть при пе- рекладі з близькоспорідненої мови часто виникає небезпека, що перекладач не зовсім впорається з особливостями мови оригіналу, її ритмікою та мелодикою.
Щоб дослідити особливості перекладацької майстерності Г. Кочура, перекла- дача поезії T. Уєвича, порівняємо лексичні особливості оригіналу та переклад.
У досліджених текстах оригіналу та перекладу маємо випадки повних лексич- них відповідностей, часткових лексичних відповідників та розходжень.
Hасамперед наведемо повні та часткові лексичні відповідники, які трапляються в досліджуваному авторському матеріалі та перекладі:
Noć nam šalje ćuka, svoga glasnika. Kasno opazismo da je taj put krug.
Hіч пугача нам слала, провісника свого.
Tа пізно догадалися, що колом був той шлях.
У наведених прикладах є хіба що заміна теперішнього часу на минулий, що в цьому конкретному випадку не впливає на семантичну інформацію.
Cеред повних лексичних відповідників є випадки перекладу з певною грама- тичною трансформацією:
Gdje se sanja počinje? gdje se dočima? Де сон розпочинається? А де с кінець йому?
(заміна дієслова іменником);
…probudit će lugom pozaspale česme Пробудяться на луках пойняті сном криниці
(заміна дієприкметника словосполученням);
U nama plamen… У нас палала…
(заміна іменника дієсловом);
Je li usna zbori ili nebo svira? Ми музика то з неба, чи наші це слова?
(заміна дієслів іменниками);
Gostiona uz put sjedište je mira. Корчма, оселя миру, край шляху постава.
(синтаксична заміна іменної частини присудка на підмет з прикладкою);
Gledamo se blijedi. Falimo mi sami. Mи бліднем, оглядаємось. Hе стане нас
(заміна словосполучення дієсловом);
…kad krčma na drumu dočeka svirače. Корчма посеред музики дожидає
(заміна множини одниною);
…probudit će lugom pozaspale česme Пробудяться на луках пойняті сном криниці,
(заміна на зворотне дієслово в тексті перекладу).
Часткові лексичні відповідники:
Gostiona uz put sjedište je mira. Корчма, оселя миру, край шляху постава.
Gostiona (готель з рестораном; ресторан) перекладається як корчма, хоча далі в тексті трапляється слово krčma, яке, відповідно, перекладається як корчма.
При зіставленні текстів оригіналу вірша T. Уєвича та перекладу ми виявили деякі пропущення, але вони назагал не змінюють семантичної інформації:
Slika moje duše nema kronike. Душі моєї хроніка досі не написана.
Пропущене слово slika не впливає на адекватне відтворення змісту оригіналу в перекладі:
Nas će obuzeti gorostasna šuma, Cхопити ліс хотів нас своїм покровом млистим…
У перекладі немає слова gorostasna (гігантська), проте вважаємо, що таке про- пущення можливе, оскільки і без нього зміст відтворено в цільовій мові.
Iнші пропущення призводять до втрати смислової інформації:
kad krčma na drumu dočeka svirače. Корчма посеред музики дожидає;
… kad krčma na drumu dočeka svirače – коли корчма на дорозі дожидає музик (втрата смислової інформації: в оригіналі зазначено, що корчма розташована при дорозі, а в перекладі про це не йдеться).
Cеред розходжень в окремих випадках трапляються додавання, які не зміню- ють інформації:
Divlji kesten cvjeta i miriše lipa. I sve noću biva puno svete strave.
Tim krajem sutona što sanja o zori Slika moje duše nema kronike.
Po danu mjesec na nas svoju slutnju sipa.
Каштан розцвівся дикий, недовго пахла липа, Вночі священним жахом з нас кожен переймався, У сутіні, що прагне рожевої зорі,
Душі моєї хроніка досі не написана,
Вдень місяць нас промінним передчуттям осипав.
Iнколи ампліфікації підсилюють чи уточнюють текст оригіналу і в цьому випадку є виправданими:
Mi smo išli putem. Put je bio dug. Nas će obuzeti gorostasna šuma, izrasti će lišće čak i povrh uma.
I sve noću biva puno svete strave.
Šešir nam se diže sam vrh budne glave. Slika moje duše nema kronike.
i presahla vrela i umorne rijeke Eto, zbori zemlja; eto šuma plače:
Iшли ми довго шляхом по луках і полях, Cхопити ліс хотів нас своїм покровом млистим, Щоб поросло усе в нас, і розум навіть, листом. Вночісвященним жахом з нас кожен переймався,
Що волос аж стовбурчився, сам капелюх здіймався. Душі моєї хроніка досі не написана.
I висохлі джерела, і повні втоми ріки,
I от – земля говорить, і ліс густий ридає:
Зіставний аналіз текстів оригіналу та перекладу виявляє факт, що кількість до- давань значно переважає за обсягом пропущення.
Для перекладу вірша T. Уєвича українською мовою характерна наявність знач- ної кількості замін. До них відносимо випадки, коли між словом (словосполучен- ням) оригіналу та його українським відповідником немає смислового зв’язку. Hа нашу думку, такі заміни в тексті перекладу часто не є виправданими, вони зміню- ють семантичну інформацію, хоча змісту вірша суттєво не торкаються. Hаприклад:
…šiknuti će noćas blijedi reflektori Блідий рефлектор гасить північної пори,
(у тексті оригіналу йдеться про те, що цієї ночі спалахнуть бліді рефлектори, а в тексті перекладу – про те, що рефлектор гасить).
У реченні:
Taj je mjesec kopija s neke razglednice stare, što me opija –
А місяць – так неначе той, що мені подобався у читанці дитячій –
(буквально в оригіналі – “цей місяць, наче копія зі старої листівки, що мене п’я- нить”; у перекладі “стару листівку” замінено на “дитячу читанку”, у чому, гадаємо, немає особливої потреби), дещо змінюється значення, хоча настрою вірша ця заміна істотно не торкається. Hаведемо ще інші приклади замін:
Noćas će se jasno složiti zvonici: Посеред ночі ясно ми чуєм – дзвони б’ють:
(в оригіналі – “сьогодні вночі порозуміються дзвони”);
Kriknuti će ptice: gori šuma, gori. Птахів попереджас: палає ліс вгорі.
(в оригіналі буквально – “птахи прокричать: палає ліс, горить”, а в перекладі про пожежу попереджають птахів);
I ta svirka naše razgovore priječi, I музика почнеться – і марне кожне слово,
(буквально: “музика заважає нашим розмовам”);
…i ti sneni zvuci jesu naše riječi. Ці вимріяні звуки з’ясують нашу мову.
(буквально: “ці вимріяні звуки є нашою мовою”);
Nužno, netko fali, kad nas pjesma smami. Когось не стане, мабуть, якби цей спів затих.
(“напевне, когось немає, коли нас пісня поманить”);
Gledamo se blijedi. Falimo mi sami. Ми бліднем, оглядасмось. Не стане нас самих.
(в оригіналі: “Бліді дивимося один на одного, немає нас самих”).
Tрапляються випадки, коли такі заміни є вдалим авторським втручанням пере- кладача. Зокрема, в реченні: “Slika moje duše nemakronike” (Картина моєї душі немає хроніки) заміна “Душі моєї хроніка досі не написана” цілком виправдана, оскільки відповідає образності української мови. Це стосується й вислову: “U nama plamen skitni strasnika” (в оригіналі буквально: “У нас – мандрівне полум’я прист- расної людини”) – “У нас палала пристрасть, немов блудний вогонь”, де вдало вжито вислови “палала пристрасть” і “блудний вогонь”. Iнші вдалі перекладацькі знахідки:
Krajolik misli, to je zvuk harmonike. Під звуки фісгармонії в ній думка заколисана.
(буквально: “Околиця вважає, це звук гармоніки”);
Šišmiš je u kraju ko mrena na očima. Кажан літає сліпо крізь темряву німу,
(буквально: “Кажан на краю як більмо на оці”);
A kad mlaz svjetlosti pane povrh pjesme, Tоді ж, як поверх пісні спахнуть ясні зірниці)
(буквально: “А коли струмінь світла впаде на пісню”).
Часті невідповідності між оригіналом та перекладом, на які ми натрапили, по- в’язані з різною образністю української та хорватської мов. При зіставленні текстів ми з’ясували кілька можливостей трансформацій. Бачимо заміну лексики оригіналу словом/висловом, характерним для української мови (вимріяні звуки), або викорис- тання у перекладі специфічних мовленнєвих формул/кліше (ясні зірниці, б’ють дзвони).Tрапляються цікаві авторські вживання фразеологічного типу, коли для
розкриття поняття в українській мові бракує готового рішення, і автор перекладу пропонує вдале власне (заколисана думка, німа темрява тощо).
Перейдімо до аналізу лексичних відповідників оригіналів двох поезій Д. Tадия- новича та їхніх перекладів.
У досліджуваному авторському матеріалі та перекладах значною мірою перева- жають повні та часткові лексичні відповідники. Cередповних є випадки перекладу з певною граматичною трансформацією.
Без трансформації:
Iznenada stanem; I gle!
Moje srce, od radosti, glasno kuca Kao zlatan sat.
Prolazim Poljima rosnim
Visokog žutog žita,
З трансформацією:
Зненацька спиняюсь, I ось
Моє серце від радощів голосно цокає, Мов золотий годинник.
Я проходжу Росяними ланами,
Високого жовтого жита, –
Gdje mlad vjetar njiše teške klasove Де вітерець молодий хилитає важке колосся
(заміна множини збірним іменником);
Ili u jasna jutra Hа ясному світанку
(заміна множини одниною).
При зіставленні текстів оригіналу та перекладу ми виявили одне пропущення, яке не змінює семантичної інформації:
Kada u rumene zore Коли на зорі…
У авторському тексті та перекладі поезії “Hебо” теж переважають повні лек- сичні відповідники, у тому числі з граматичною трансформацією.
Без трансформації:
Na kojem nevidljiva ruka Gdje im je pastir?
Rumeno cvijeće cvate U mirisu,
Do neba.
З трансформацією:
На якому рука невидима Де їх чабан?
Квітнуть рожеві квіти Пахощами
В саме небо.
Stado ovaca u bijelim runima. Отара овець білорунних.
(заміна словосполучення прикметником).
Зіставляючи оригінал та переклад, ми натрапили на два додавання:
Nebo je modro platno
Čuva goveda.
на одне пропущення:
Hебо – блакитний шмат полотна,
Десь корови пасе…
Bez prestanka nove oblike slika. Щось нове та й нове безнастанно малює…
і дві заміни:
Pogledaj, u dnu neba slatko pase Bez prestanka nove oblike slika.
Глянь лиш – обіч пасеться любісінько
Җось нове та й нове безнастанно малює.
Завершуючи аналіз лексичних відповідників цих двох поезій, зазначимо, що однією з причин високого ступеня адекватності перекладу віршів Д. Tадияновича українською мовою є значний відсоток повних лексичних відповідників оригіналові, в основі яких є, зрозуміло, безпосередня словникова еквівалентність. Майстерність перекладача виявляється в застосуванні різноманітних мовних трансформацій, де цього вимагають норми української мови. Пропущення, заміни слів та словоспо- лучень демонструють уміння перекладача вносити певні зміни в авторський текст.
Tаким чином, аналізуючи оригінал і переклад вірша T. Уєвича, ми виявили 25% лексичних відповідностей без трансформації, з трансформацією і часткових (відповідно 5%, 17% та 3%), 5 % пропущень, 36% додавань та 33% замін.
Зіставляючи тексти оригіналу та перекладу віршів Д. Tадияновича, бачимо, що лексичні відповідники становлять 90% та 55%,пропущення – 10% та 9%, додаван- ня та заміни у вірші “Visoka žuta žita” відсутні, а в другому вірші “Nebo” становлять по 18%. При перекладі віршів Д. Tадияновича помітне намагання перекладача ви- користати безпосередні словникові еквіваленти, очевидно, з огляду на його бажан- ня передати ще й ритміку та мелодику оригіналів, що йому здебільшого вдалося.
Підсумовуючи, зазначимо перекладацьку майстерність Г. Кочура у здійсненні різних трансформацій, де цього вимагають норми української мови, її просодична система, без особливих втрат семантичної інформації. Hадлишкові явища, властиві кожній мові, дали можливість перекладачеві внести необхідні зміни шляхом про- пущень чи додавань без особливої зміни смислової інформації. Однак деякі заміни втексті перекладу не виправдані, вони порушують семантичну інформацію. Змісту і настрою вірша вони суттєво не торкаються, тому їх можна вважати допустимими. Більшість невідповідностей між оригіналом та перекладом пов’язана з різною об- разністю хорватської та української мов.
- Кочур F. Tретє відлуння : поетичні переклади / Г. Кочур ; упоряд. А. Г. Кочур. – К. : Рада, 2000. – 551 с.
- Новикова M. Перекладацький світ Григорія Кочура / М. Hовикова // Кочур Г. Tретє від- луння : поетичні переклади / Г. Кочур ; упоряд. А. Г. Кочур. –К. : Рада, 2000. – C. 9–28.
- Klasici hrvatske književnosti. Pjesništvo // www.bulaja.com
- О pjesmi Visoka žuta žita // Tadijanović D. Poezija / D. Tadijanović. – Zagreb : Mladost, 1977. – S. 175.
- Samardžija M. Leksikon hrvatskoga jezika i književnosti / M. Samardžija, A. Selak. – Za- greb, 2001. – S. 693–695.
- Tadijanović D. Djela. Knjiga pjesama prva. 1920–1945 / D. Tadijanović. – Zagreb, 1995.