Головна Поезія Я ТИХ ПОВИНЕН СТАТИ ГОЛОСОМ (Медитація)

Я ТИХ ПОВИНЕН СТАТИ ГОЛОСОМ (Медитація)

by Redaktor

Драконом дротяним поглинутий,
Із пащі темної потвори
Думками зважусь полинути
За обрій дикий і суворий.

Далекий краю мій, омріяний,
Ночами мертвої покори
Мені за сивими завіями
Твої ввижаються простори;

Де степ під небесами іншими
Підперезали інші гори –
Здаються й сльози там чистішими,
І бруду менш у людськім горі.

То що ж тебе укриє, краю мій,
Весняний цвіт чи зимний іній,
Коли складу в землі незнаємій
Кістки в нужденній домовині?

Кому, яким взірцем проквітне мій
Рядок у слові нелукавім,
Як манівцями непомітними
Я до сконання доблукаю?

Не пещений людською славою,
Чуттям і таланом убогий,
Тобі на службу все поставив я,
Цуравшись іншої дороги.

Діла й думки мета змагала ця –
Усім часам, усім народам
Щоб рідне слово розлягалося,
Подібне рікам повноводим.

Болів я болем слова нашого
І в дні здичавіння й принижень

Плекав багаття те, пригашене
Тупими дотиками хижих.

Мої рядки і я навколо сам –
Свідоцтво подвигу малого –
Я тих повинен стати голосом,
Чиє дихання захололо.

Розлогим буйнолистим деревом
Зросла їх мурашина праця;
Косинки, Плужника і Зерова
Ім’я повік-віків святяться.

Такий немало. Хай покручені
Шляхи життя і тьмяний обрій,
Хай жертви будуть неминучими –
Цих не простив би й самий добрий.

Збери ж їх, вирви їх з непам’яті,
Мов скарб, неси в своє майбутнє,
Мій краю, – це вони скопали ті
Найглибші твого слова рудні.

Не вір підступності обмови нам,
Що це – сліпа стихія лиха,
Від них в житті, тобі вготованім,
Палав би людяності віхоть.

Я тих повинен стати голосом,
Хто в многості вже стільки років
Між тундрами з питанням болісним
Невільничим ступає кроком.
За цими лавами похмурими
Обстану я перед віками,
І то не в гніві, не в обуренні,
А в певності тривкій, мов камінь;

Мов вітер, що спокійно дихає
І плине полем неозорим,
Ми скромним словом правди тихої
Стозвукий галас переборем.

За темою